Курси НБУ $ 26.48 € 31.17
Як з'їсти 200 грамів масла без хліба

Волинь-нова

Як з'їсти 200 грамів масла без хліба

Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі

Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя газети «Волинь-нова»

Ми гордо йменувалися курсантами й наполегливо вивчали телеграфну азбуку, яку придумав американець Семюел Морзе ще у 1838 році. Все дуже просто – відтворення графічних знаків – букв та цифр – комбінаціями крапок і тире. Це тільки спочатку ця наука лякала і здавалася складною, а вже за місяць інтенсивних занять усі призовники жваво вистукували морзянку телеграфним ключем. Я й досі її пам'ятаю.
Оскільки мали багато вільного часу й переважна більшість курсантів радіошколи, зібраних з усіх районів Волині, жила в гуртожитку, то у нас були й спільні розваги. Усією групою ходили на пиво в міський парк, на якісь концерти тодішніх естрадних зірок та зірочок – інших просто не було – у кінотеатрі «Промінь». Адже кожного з нас чекала єдина й стабільна перспектива – два роки юності на службі в радянській армії.

Ми гордо йменувалися курсантами й наполегливо вивчали телеграфну азбуку, яку придумав американець Семюел Морзе ще у 1838 році.

Чи то був у нас вік такий – усім по 18 літ, а може й час такий, але ми любили укладати різні парі: хто щось зробить швидше чи краще – такі азартні юнацькі змагання. Я б навіть сказав так: «випендрювались» один перед одним. А розкішним суперпризом для переможця та всієї компанії вважалася пляшка вірменського коньяку. Тоді казали, що цей напій дуже полюбив британський прем'єр сер Вінстон Черчилль, уперше скуштувавши його під час вечері зі Сталіним та Рузвельтом на Тегеранській конференції. Щоправда, пили ми не знаменитий 50-градусний коньяк «Двін», а лише «Арарат», що також добре смакував майбутнім солдатам, та почували себе майже англійськими лордами. Й курили курсанти зовсім не кубинські сигари, а болгарські – «Родопи».
Саме тоді я запропонував парі своїм одногрупникам: хто з'їсть 200 грамів масла без хліба за 5 хвилин, той отримає омріяну пляшку «Арарату». Добре знаючи, що це фізично неможливо, бо переконався на власному гіркому досвіді, був упевнений у своїй перемозі. Один худенький, але міцний хлопчина відразу зголосився. Ми ледве дочекалися закінчення занять. Вся група висипала з радіошколи біля стадіону й дружно попрямувала в кафе. Перед цим я купив у гастрономі 200–грамову пачку цього продукту.
Мій одногрупник рішуче та впевнено розрізав ножем прямокутник вершкового масла на три частини і став його швиденько їсти – ковтати, майже не прожовуючи, лигати, як гусак. А вболівальники ще й азартно під'юджували. Настрій у мене відразу пропав, бо курсант якимось дивом запхав у себе два кавалки, й, переможно усміхаючись, узявся за останній. Уся компанія затамувала подих, лише співчутливо зиркали на мене. Щоправда, не встиг хлопець його проковтнути, бо масло в його шлунку розтануло й стало проситися назад. Він чесно визнав свою поразку, й ми пішли купувати коньяк…
А пригадав я цей епізод, коли нещодавно приніс додому з магазину продукт, що називався маслом вершковим. Прикро, але не було часу везти його в лабораторію на експертизу. Мені здається, він біля масла навіть не лежав. Щось схоже на плавлений сирок із желатином, навіть непоганий на смак. Але це ж не масло! Думаю, в юності такого продукту можна було б з'їсти з півкілограма – без хліба – й виграти парі у всієї групи.