Курси НБУ $ 27.41 € 32.47
І сказав мені ангел: «Ти – винна!»

Волинь-нова

І сказав мені ангел: «Ти – винна!»

… Він зайшов до кімнати через відчинені двері балкона, і раптовий порив вітру кинув йому до рук мою передсмертну записку. Я, молода дурепа, щойно писала, що через нерозділене кохання маю намір звести рахунки з життям. І ось мій політ у Вічність з восьмого поверху відкладається через несподівану появу незнайомця

Та не встигла я відкрити рот, щоб заверещати, як він приклав палець до губ і приємним втомленим голосом попросив:

— Будь ласка, не кричи. Я не вбивця. І навіть не злодій.

— А хто? – навіщось запитала, бо якe мені насправді діло до цього чоловіка, коли сьогодні маю намір зустрітися з Вічністю.

А його чергове захоплення одразу ж буде телефонувати всім своїм подружкам та говорити, який у неї крутий хлопець, через якого дівчата полюбляють такий вид спорту, як стрибки з балкона. Ти цього хочеш?

— Просто чоловік зайшов провідати свою колишню однокласницю, з якою товаришує з дитячих років. Тільки ця дружба не подобається її ревнивцю–чоловікові. Він несподівано повернувся, коли ми тільки зібралися чаювати. Від його перестрибування з балкона на балкон мені аж у горлі пересохло. То, може, почаюємо з тобою?

Я не встигла нічого відповісти, сердита на те, що мій стрибок у царство мертвих відкладено, а це ж так нелегко знову належним чином на нього морально налаштуватися, як він зауважив листок, що потрапив йому до рук, і занурився в читання. А тоді сказав:

— Бачу, ти підготувалася. Одяг. Взуття. Зачіска. Макіяж. Поталанило ж мені, що я тебе зустрів.

— Тобто?

— Не щодня ж трапляється бути свідком самогубства. Це зі мною вперше. З тобою, певно, теж? (Отож у нього чорний гумор). Але я краще піду й не буду на це дивитися.

— Чому? – автоматично вирвалося в мене.

— Це ти зараз така гарна. А на землі опиниться пляцок із розтрощеним черепом, з розмазаними по траві мізками. Так що краще зніми цей одяг і вдягни щось інше. А в цьому тебе поховають. Не варто викидати грошей на вітер разом зі своїм тілом.

— Він покинув мене, – жалібно проказала й без того відому йому із записки фразу.

— Тільки й усього? – уперто не бажав розуміти він. – І саме тому ти вирішила підняти його рейтинг в очах нової дівчини, з якою він почав зустрічатися? Думаєш, дізнавшись про твоє самогубство, його до кінця життя мучитиме сумління? Помиляєшся, дівчинко! В кращому випадку він вип’є сто грамів разом із новим своїм коханням. А його чергове захоплення одразу ж буде телефонувати всім своїм подружкам та говорити, який у неї крутий хлопець, через якого дівчата полюбляють такий вид спорту, як стрибки з балкона. Ти цього хочеш? Саме це є ціллю твого самознищення?

— Ні, звичайно, ні. Я хотіла не цього.

А незнайомець продовжував товкти мене своїми фразами.

— Чи ти робиш це з розрахунку на сльозливі коментарі в соціальних мережах? Мовляв, яка молода, як шкода. Мушу тебе й тут розчарувати. Так, звісно, кілька сльозливих фраз знайдеться. Але в основному такі: «Ото дурепа», «Природний відбір діє», «Та її колишній хлопець тільки посміється й покрутить пальцем біля скроні».

— Якщо ж направду будуть когось шкодувати, то це – твоїх батьків. Ти про них подумала? – аж визвірився він.

І тут я кинула, як здавалося мені, козирну карту.

— Батька я й не пам’ятаю. Він покинув мене одразу ж, коли почув про мамину вагітність. Усі радили їй зробити аборт. Але вона не погодилася. Виростила мене сама. Загинула в аварії трохи більше року тому. Отже, я нікому нічого не винна.

— Ах ти ж, невдячна, ще й як винна! – знову закричав до мене незнайомець. – Твоя мати не зробила аборт, дала життя, щоб у майбутньому теж була матір’ю, а ти замість цього так холоднокровно хочеш розірвати гілку свого роду? Бажаєш звести нанівець усі її страждання і надії?

Я почала рюмсати. Він ніжно обійняв мене за плечі.

— Не кисни. Життя прекрасне. То тільки люди не надто хороші трапляються. Ну все, – рушив до порога.

— Живи! – наказав строго і зник за дверима.

І я стала жити.

…У мене підростають троє чудових синів. Я розлучена. Всю свою любов віддаю дітям. Ніяких думок про самогубство. Адже з’явилася на світ жити, піклуватися про своє продовження, а не для того, щоб стати пляцком.

Чоловіка, який повернув мене до життя, на жаль, більше ніколи не бачила. Події того страшного для мене дня все більше з плином часу стають схожі на сон. Але чим далі вони, тим настійливіше мені здається, що розмовляв тоді зі мною мій ангел–охоронець.

Sandra OLEK