Повернув до життя 12-річного хлопчика, який ледь не втопився - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.98 € 33.53
Повернув до життя 12-річного хлопчика, який ледь не втопився

Геннадій не випадково обрав професію, яка вимагає мужності й відваги.

Волинь-нова

Повернув до життя 12-річного хлопчика, який ледь не втопився

Про цей свій вчинок Геннадій Молошик говорить як про звичайну, сумлінно виконану роботу рятувальника. А ось відносно того, що свого часу вибрав цю небезпечну професію, то міркує так: «Тим, яким я є сьогодні, завдячую вихователям, педагогам Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою»

Це було торік, в останній день липня. Начальник караулу 12-ї державної пожежно-рятувальної частини селища Любешів Геннадій Молошик мав вихідний — ​відпочивав із товаришами біля річки Стохід. Раптом почув крики з протилежного берега, з яких зрозумів, що під водою зникла дитина. Як виявилося, підліток пішов плавати, але за якийсь час батьки втратили його з поля зору. Не роздумуючи ні секунди, Геннадій кинувся рятувати хлопця. Поки дістався, потерпілого вже витягнули відпочивальники і намагалися зробити йому штучне дихання. Але у паніці ніхто не знав, як правильно надати першу медичну допомогу. А рятувальник діяв чітко і професійно. Реанімація тривала декілька хвилин — ​і нарешті підліток відкрив очі. Далі справа була за медиками — ​хлопця доставили до приймального відділення Любешівської центральної районної лікарні.

Хоч на перших порах (сьогодні вже можу про це сказати) було так трудно, що я і плакав, і проклинав той день, коли вирішив йти у ліцей з його вимогами до навчання, дисципліни, фізичної підготовки.

Коли цими днями ми зателефонували у Любешів з тим, щоб поспілкуватися з Геннадієм, то найперш мали розмову з начальником частини, в якій він працює, Олександром Поліщуком. Від нього і почули, що Геннадій — ​«з тих, хто першим кидається на порятунок у найнебезпечніших ситуаціях». Одне слово, він не випадково обрав професію, яка вимагає мужності, відваги, особливо відповідального ставлення до своїх обов’язків. Тож саме з цього і почалася розмова безпосередньо з героєм нашої публікації. Хоч сам чоловік дещо підкоректував: не про свою мужність чи відвагу і вправність говорив («про це іншим судити»), а про те, як став рятувальником. А точніше, кому завдячує тим, що здобув вищу освіту, на яку свого часу його батьки, мабуть, і не сподівалися.

— Справа в тому, — ​пригадує Геннадій, — ​що, навчаючись у школі, я не міг похвалитися успіхами. «3», «4» — ​такими в основному були мої оцінки (і це вже, ясно, за дванадцятибальною системою). Любив, як зараз кажуть, поприколюватись, розіграти не тільки однокласників, а й учителів. У 10-й клас іти не хотів, бо не мав інтересу до навчання. А куди податись? Найпростіше було обрати Любешівське профтехучилище. Але хотілося йти десь далі. Те «десь далі» – то був Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Я чув, що там хлопці з Любешова вчаться, і захотів сам спробувати.

Не вдаючись у деталі, Геннадій каже, що вступити до ліцею було непросто: на одне місце, як пам’ятає, не менше трьох претендентів. Але він став ліцеїстом! І коли в 2008 році закінчив цей навчальний заклад, то вже оцінок нижче «7» не мав.

— Став, до речі, — ​розповідає чоловік, — ​навіть улюбленцем деяких учителів, зокрема викладачки української мови, яка при зустрічах із моєю мамою відзначала мою старанність. Хоч на перших порах (сьогодні вже можу про це сказати) було так трудно, що я і плакав, і проклинав той день, коли вирішив іти у ліцей з його вимогами до навчання, дисципліни, фізичної підготовки. Але про те, щоб покинути його, і мови не могло бути: кажуть, взявся за гуж, не кажи, що недуж. І коли я приїжджав додому у Любешів і заходив до школи, то вже моя колишня класна керівничка зауважувала: «Ти дуже змінився». Жартувала: «Хоч портрета твого вішай на стіні». Завдяки тому, що я закінчив ліцей, де одержав і знання, і фізичну та моральну підготовку, згодом став курсантом Харківського університету цивільного захисту. І вже з дипломом цього вишу вернувся на роботу у Любешів, маючи хорошу теоретичну базу та чималу практику і пожежогасіння (адже нас залучали до приборкання вогню на великих заводах), і рятування на воді.

Про ліцей, про вихователів і викладачів, його начальника Павла Боснюка, який створив свого часу цей заклад, у Геннадія Молошика добрий спомин.

— З приємністю почув, — ​каже чоловік, — ​що цей навчальний заклад носить нині ім’я Небесної сотні. Дуже багато його випускників стали гідними захисниками нашої держави в зоні АТО. А ще більше тих, у чиїх долях, як і моїй, ліцей зіграв велику роль.