Курси НБУ $ 26.30 € 30.54
«Працюючи в онкологічній лікарні, відчула, наскільки життя  залежить від Бога…»

Волинь-нова

«Працюючи в онкологічній лікарні, відчула, наскільки життя залежить від Бога…»

Хвалити Господа в піснях, віршах та театральних постановках під час найбільших християнських свят — не тільки гарна традиція, а й дуже правильна справа. У Святому Письмі сказано, що слава має належати Богу, а тому кожен, хто віддає Йому шану від щирого серця, виконує свій обов’язок і здобуває «бали» для вічності. От і медсестра онкологічного диспансеру Оксана Тарадюк своє вміння писати вірші спрямувала у духовне русло. Цього року вона створила новий вертеп для церкви Волинської ікони Божої Матері, до якої ходить уже багато літ

Медсестра кабінету ендоскопії Волинського обласного онкодиспансеру Оксана Тарадюк відома читачам нашої газети через уміння писати гарні вірші. Свої оригінальні римовані вітання з нагоди іменин та інших свят вона творить понад двадцять років для друзів і знайомих. Аркуші з віршами, написаними обов’язково чорною гелевою ручкою, зберігає не у папках чи файлах, а у звичайній коробці з–під взуття і скромно називає їх «писаниною». Хоча насправді це легкі за формою, але глибокі за змістом твори про сучасних людей та нашу дійсність.

Важко повірити, що ця чарівна жінка в білому халаті працює в обласному онкодиспансері цілих тридцять літ! На вигляд вона зовсім молода і симпатична. Про її захоплення літературою ми розповідали торік читачам нашої газети. На публікацію отримали чимало відгуків, з яких зрозуміли, що історія пані Оксани справді цікава та неординарна. Багато волинян казали: зрозуміло, чому медпрацівник пише вірші на християнську тему. Робота в онкологічній лікарні змушує її відчути, наскільки життя залежить від Бога і як важливо дякувати Йому за кожну хвилину.

Оригінальні римовані вітання з нагоди іменин та інших свят вона творить понад двадцять років для друзів і знайомих.

У свою чергу Оксана Тарадюк не зупинилася на досягнутому і цього року знову написала вертеп для церкви. Як і у 2017–му, її віршовану п’єсу про Різдво виконають діти з храму Волинської ікони Божої матері, що в обласному центрі. Але перш, ніж розповісти про сценарій–2018, я поцікавилася, як змінилося за рік життя самого автора? І виявилося, розповідь у «Волині» на нього відчутно вплинула. Після друку вертепу у нашій газеті Оксана Тарадюк, образно кажучи, прокинулася знаменитою. Колеги і пацієнти відкрили в ній іншу людину, не таку, яку щодня бачать у лікарні.

— Мені було дуже приємно та несподівано, що багато хворих, які лікуються в диспансері, впізнали мене на сторінках преси і дякували за хвилини радості від прочитаного, — ​усміхається пані Оксана. — ​От тоді й подумала: пишу все життя, а відкрилася для читачів лише у зрілому віці. Я завжди вважала свою творчість недосконалою. Але навіть така недосконалість знайшла прихильників. Крім того, я побачила і здивувалася, яка велика кількість людей, виявляється, читає «Волинь». І це в епоху інтернету!

Теплі слова та добрі відгуки читачів нашої газети допомогли пані Оксані зрозуміти, що вона на правильному шляху, і стали поштовхом писати далі. Тож новий вертеп з’явився задовго до Різдва, ще у літню пору. «Було нахнення, писалося, то й не стала відкладати в довгу скриню», — ​каже авторка.

Як відомо, вертепи — ​це вистави з мораллю. У них у першу чергу підноситься слава Спасителю Ісусу Христу, який прийшов до людей, а також завжди має бути щось, як мовиться, «на злобу дня». Для Оксани Тарадюк така больова точка — ​те, що у нас багато людей залучені до роботи в свята та неділю. Це, на її погляд, не завжди виправдано. Бо одна справа — ​ситуації, коли у будь–який час доби на допомогу повинні прийти поліція, «швидка», газова служба і т. д. А інша — ​якщо роботодавці у різних торгових центрах, аптеках, на ринках змушують працювати, не даючи можливості піти туди, де кожній людині необхідно бути в сьомий день.

— Звісно, якщо неділю витрачати на спортзал, телевізор, риболовлю, то теж не почерпнеш повного відновлення, — ​веде далі Оксана Тарадюк. — ​Найбільший зв’язок із Творцем людина відчуває в тих місцях, про які казав сам Спаситель: «Де двоє і троє зберуться в ім’я Моє, там Я серед них». Це, звісно, храми, де іде спільна соборна молитва віруючих. До речі, богослови твердять, що гроші, здобуті в той день, який Господь виділив для себе, не приносять користі. Часто вони згодом витрачаються без радості у процесах лікування або за інших неприємних обставин. Тож, наголошуючи у вертепі, що значна частина людських прибутків є неблагословенна, хочу закликати наших працедавців до перегляду режиму роботи своїх структур. Наприклад, наш авторинок працює лише два дні на тиждень, включаючи неділю. Та перенесіть ви його на суботу, і вам за це подякують тисячі! А результатом цього стануть міцні сім’ї, бо вони будуть у ці дні не роз’єднані.

Уривок із вертепу Оксани ТАРАДЮК «РІЗДВО РАДІСТЬ СПОВІСТИЛО»

Неспроста у храмах людно,

Бо в цей день тут просто чудно,

Вже не шкодить нам совдеп,

Тут відтворюють вертеп.

Славлять кожнії вуста

День народження Христа!

А було це ой давно,

І не всім тоді дано

Було знати про подію,

Ми ж розкажем, як умієм,

Про ту ніч, що все змінила

І нас усіх благословила…

Шопа тісна, там бидлятко,

Але ось — ​мале Дитятко

На світ проситься, і нічка,

Наче та яскрава свічка,

В дивне сяйво увібралась,

Що ж це діється? Що сталось?

Пастушкам із неба звістка,

Що є та блага Невістка,

Яка Богу послужила —

Йому Сина народила.

Перші зріли дивне диво —

Бачили усе наживо!

Різдво радість сповістило,

Але все було несміло,

Бог у простоті явився,

Він не зразу всім відкрився.

Тільки згодом трьох волхвів

Він до своїх ясел вів.

Мудреці згубили спокій,

Не втішалися, аж поки

Не дісталися Дитини.

Не забуть їм тої днини,

Дари піднесли малечі

І схилили свої плечі.

Повертаймося назад,

Та не підемо в той град,

Де на троні Ірод править,

Він нас трьох усіх роздавить

За ту зустріч з Божим Сином,

Зробимо все іншим чином.

Іроду ж бо не вдалося,

Рве на голові волосся.

Не вдалось йому дізнатись,

Де Дитя буде ховатись.

Віддає наказ нестримно:

«Діточок убить невинних!»

Скільки крові пролилося,

Матері усі голосять.

Кожна ж мати серце має,

Руки вгору простягає,

Просить милості у неба,

Для душі спокою треба.

А той спокій лиш у мирі,

В усмішці, у добрій, щирій,

В спілкуванні з самим Богом,

З рідним, батьківським порогом,

У молитві, у проханні

Досконалим є єднання.

Тому й спішимо до храму,

Як дитя спішить до мами.

Нині служба особлива,

І очам, і серцю мила.

Мало що я не спізнився —

Мойша по дорозі стрівся.

«Мойше, де ж то ти узявся?

Веселенький, гарно вбрався».

«О, мене не вхопить стрес,

Маю файний палярес».

«Як же ти розбагатів?

Ти ж робити не хотів».

«Звісно, ні. Нащо трудитись?

Іншим можна все добитись.

Ти спішиш у храм на службу,

А я з грішми маю дружбу.

І працюють в мене люди

Навіть в свято, не лиш в будень.

«Нова лінія», «Там–Там» —

Передиху я не дам.

Хай цвіте собі «ПортСіті»,

Я кругом розставив сіті.

А базари у неділю як гудуть,

А я все млію,

що від цього маю гроші,

Ой, які ж вони хороші!»

«Що ті гроші твої варті?

Ангел в кожного на варті,

Той, що заведе до Бога,

Як закінчиться дорога.

По життю ногам ходити,

Що тоді будем робити?

Звіт складеш за все, що було,

Небо бачило і чуло!»

Того й молим в церкві Бога,

Щоб не збитися з дороги,

Яка в заповідях сильна,

Придивляйсь до всього пильно.

Кожний в пекло іти б мусив,

Якби не родивсь Ісусик.

А Він нам зійшов із неба,

Бачив людські Він потреби.

Всі жадали втіхи й миру,

Тому й вірили так щиро,

Що Спаситель сам прийде,

Нам спасіння принесе.

Цю урочисту подію

Ми оспівуєм як вмієм.

Слухай нас, Ісус маленький,

Колядуємо гарненько,

Славим Тебе без кінця,

Як всього–всього Творця!

Та зірка, що чудо усім

сповістила,

Нам сяє понині — ​така в неї сила.

І радість у серце людське

наливає,

Звучить по всім світі:

«Христос ся Рождає!»