Курси НБУ $ 26.27 € 32.01
«А що другий празник — ​святого Василя…»

Ікона святителя Василія, архієпископа Кесарії Каппадокійської, вселенського учителя.

Волинь-нова

«А що другий празник — ​святого Василя…»

Так співається в колядці про 14 січня, коли церква відзначає день святого Василія Великого. Цей Божий угодник разом із Миколаєм Чудотворцем здавна користується особливою шаною українського народу. Святий Миколай — ​за допомогу у важку хвилину, святий Василій — ​за монастирі та правильне церковне вчення, що пройшло перевірку часом

Василій народився у 330 році в Каппадокії (теперішня Туреччина), в сім’ї, де благочестя було спадковою рисою. Хоча родина була заможна і мала становище в суспільстві, діти в ній виховувалися у християнському дусі. Результатом такого виховання стало те, що п’ятеро з десяти нащадків були причислені до лику святих. Свій життєвий шлях Василій починав як світська людина, а закінчив у чорній сутані єпископа, якого вже за життя називали Великим.

Він учився багато і наполегливо. За відгуками сучасників, був одним із найосвіченіших людей епохи: «Філолог, філософ, юрист, знавець природничих наук, медицини — ​він, наче корабель, настільки навантажений знаннями, наскільки це можливо для людської природи», — ​дійшли до нас такі рядки. В Афінах доля звела його з Григорієм Богословом (у майбутньому також вселенським учителем Церкви). Обидва приятелі мали схожі характери і залишилися друзями до кінця своїх днів.

Що можуть муки зробити мені? Я такий слабий, що тільки перший удар буде боліти. Смерть стане для мене благодіянням. Вона швидше приведе до Бога, для якого живу і труджуся».

Повернувшись з Афін, Василій почав займатися адвокатською справою. Але невдовзі вирішив, що його шлях на землі — ​служіння Богу, і прийняв хрещення. Щоб удосконалити християнську віру, став аскетом і вирушив до Єгипту, де було багато самітників–подвижників. Повернувся додому тільки через два роки, роздав усе майно бідним і разом із Григорієм Богословом та однодумцями створив християнську спільноту. У ній вони молилися, трудилися, вивчали праці святих отців.

Життя монахів було нелегким: харчувалися тим, що самі вирощували, всю важку роботу робили своїми руками. Тоді ж Василій склав збірник правил монастирського життя, який багато чоловічих та жіночих обителей використовують і досі. Вже в сані єпископа опублікував ці правила у двох редакціях — ​короткій і довгій. У них розписано розпорядок монастирського життя з восьмиразовими молитвами протягом дня, вимогою посту, самодисципліни.

У ті роки велику небезпеку становило вчення Арія, який заперечував єдність Бога–Отця, Сина і Святого Духа, та стверджував, що Бог–Отець займає головне становище, а Бог–Син і Святий Дух підпорядковуються Отцю. Тим часом офіційна церква вчила, що три Божі особи рівні між собою. Це питання вважалося настільки принциповим, що багато хто готовий був піти через нього на смерть. Та все ж аріанство швидко поширювалося, не в останню чергу за підтримки влади. Його насаджував навіть тогочасний римський імператор Валент ІІ, нещадно переслідуючи непокірних єпископів. Щоб змусити Василія приєднатися до аріанського вчення, Валент пригрозив йому розоренням, вигнанням, тортурами і смертю.

Святитель дав імператору відповідь. Сьогодні вона входить до всіх підручників з історії Церкви як приклад мужності в боротьбі за істину. «Все це для мене нічого не значить, — ​сказав монах могутньому правителю. — ​Той не втрачає майна, хто нічого не має, крім старих, зношених одеж і небагатьох книжок, у яких полягає все моє багатство. Заслання для мене не існує, тому що всюди Боже місце… Що можуть муки зробити мені? Я такий слабий, що тільки перший удар буде боліти. Смерть стане для мене благодіянням. Вона швидше приведе до Бога, для якого живу і труджуся».

Твердість Василія Великого справила враження на імператора, і переслідування припинилися. Однак життя святого вже наближалось до завершення. Хвороби юності і труднощі монашого життя підірвали сили єпископа, і 1 січня (14 січня за новим стилем) 379 року його земний шлях закінчився. На той час йому було лише 49. Усього два роки не дожив він до Другого вселенського собору, на якому його богословські ідеї були прийняті, а єресь Арія — ​відкинута.

 

До речі.

У селі Липівка Івано–Франківської області на свято Василя усім чоловікам, які мають це ім’я, зв’язують ноги перевеслом із колосся або сіна. Це є символом того, що господар «зв’язаний» із землею плодами своєї праці. Надівши «пута» на іменинника, люди колядують, бажають, щоб Василеві ноги не боліли, а потім розв’язують перевесло.