Курси НБУ $ 28.78 € 35.21
Чому в Америці батьків так рідко запрошують до школи?

Волинь-нова

Чому в Америці батьків так рідко запрошують до школи?

Декілька наших рівненських читачів замовили тему нинішньої рубрики   — ​  їх цікавить проблема ставлення учнів до навчання.

Питання це надзвичайно об’ємне. Що саме мали на увазі наші читачі? Що робити, коли дитина не хоче вчитися, чи проблему змісту освіти? Хтось вважає, що у школі вчать багато зайвого, хтось зауважив, що даремно забрали астрономію як світоглядний предмет, інші говорять про непрактичність знань. Обговорювати зміст освіти варто, але нині розгортається освітня реформа, що, будемо сподіватися, удосконалить навчання. Водночас я можу поділитися певним досвідом як мама, яка зібрала чимало інформації, аби з’ясувати болюче питання: чому мій син не вчиться так охоче і добре, як колись виходило у його батьків?

 

Якось мені потрапила на очі одна психологічна теорія зі складною назвою «множинності інтелекту». Суть її така: якщо людина не проявляє себе у якихось науках, це зовсім не означає, що вона — ​нездара, просто варто пошукати потрібне навчальне поле. Родоначальник цієї теорії Говард Гарднер поділив інтелект людини аж на 8 типів: лінгвістичний (мовознавці), логіко–математичний (математики, фізики), візуально–просторовий (приміром, архітектори), кінестетичний (мова тіла — ​спортсмени, ремісники), натуралістичний (біологи), екзистенційний (філософи, священики), а ще міжособистісний (педагоги, дипломати) і музичний. Різні типи у людини можуть поєднуватися. Отож, міркувала я собі, школа працює здебільшого на математиків і лінгвістів. А от, до прикладу, кінестетичному виду інтелекту відведено так мало предметів, а якщо він найвиразніший, то й шансів «намацати» талант у дитини небагато. Добре водити дитину на різні гуртки, секції, щоб отримати додаткову інформацію. Це ж так чудово усвідомлювати, до чого є хист у твого сина чи доньки, та й дитині для самооцінки, впевненості у собі таке знання неабияк корисне!

З іншого боку, ставлення до навчання — ​це, звичайно, праця і батьків, і вчителів. У тат і мам є робота, у дітей роботою є їхнє навчання. Добре, якщо батьки допоможуть своїм чадам зрозуміти, що у будь–якій праці є тяжкі моменти (бувають і сумнозвісні чорні смуги), через які, однак, не варто занедбувати навчання. Щодо вчителів — ​недавно психологи поширили результати дуже повчального дослідження: педагогам повідомили, що окремі їхні учні показали під час тестів ознаки геніальності. Після того контрольна група звичайних дітей, яку спеціально розхвалили, стала вчитися набагато ліпше. А все тому, що вчителі повірили у їхні здібності й очікували високих результатів.

Глибина знань — ​дуже цінна річ у житті, але, можливо, він зрозуміє це пізніше, а можливо, він зрозумів щось інше, аніж я.

Моя подруга, яка виїхала кілька років тому до Америки, розповіла такий випадок: учителька тамтешньої школи якось запевнила її, що трійки у її класі — ​то дуже високі оцінки, тож закликала дитиною пишатися! До речі, американці–однокласники зазвичай не знають оцінок одне одного, якщо тільки самі не повідомляють, бо це просто не прийнято. (Згадала, як у деяких наших школах оприлюднюють рейтинг успішності учнів: гірка пілюля для тих, хто пасе задніх — ​і чи така вже й потрібна?) Подруга порівнює наші і їхні школи на користь американських: їй дуже подобається, що іноземний навчальний заклад для батьків є закритою територією: їх запрошують туди двічі на рік, щоб показати навчальні класи й ознайомити зі стратегіями, за якими працюють. Якщо батьки хочуть спілкуватися з учителем — ​мусять спочатку домовитися про час зустрічі електронним листом. Якщо діти прогулюють чи б’ються — ​це проблема адміністрації школи, батькам заборонено приїздити і з’ясовувати, хто і як «ображає їхнє дитя». Будь–який прогул учня без поважних причин означає довгі години бесіди зі шкільним психологом, який так прискіпливо з’ясовує причини небажання йти у шкільне товариство, що наступного разу дитина добре подумає, перш ніж дозволити собі «розслабитися».

Аби підсумувати інформацію і роздуми, які, природно, у кожного з батьків різні (бо ж і діти, і взаємини різні), зауважу, що зі своїм старшокласником (який навчання вважає не аж таким важливим, як я, його мама) спілкуюся з повагою до його позиції. Мені це нелегко, але з роками я змирилася і стараюся: глибина знань — ​дуже цінна річ у житті, але, можливо, він зрозуміє це пізніше, а можливо, він зрозумів щось інше, аніж я. І головне все–таки, щоб він ріс Людиною — ​доброю, яка не цурається роботи, здатною мати і відстояти свою думку, яка уміє мріяти. Життя — ​набагато об’ємніша річ, аніж шкільне навчання. Без сумнівів, школа дитині дає дуже багато, але хто сказав, що за шкільним порогом навчання нема?!