Дід Любимененепокинь - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.82 € 31.89
Дід Любимененепокинь

«За що ж це я через тебе увесь на зозулинець звівся!»

Волинь-нова

Дід Любимененепокинь

Іван ДРАЧ, видатний поет, лауреат Шевченківської премії (1976) і Державної премії СРСР (1983), Герой України (2006)

Зачучверілий. Запліснявілий.

На хазяйстві одна коза,

І та на нього покрикує,

А худюща — сама сльоза.

Тримає на збитому прикорні

Дідову горду планиду,

Тримає планету на прикорні,

Тільки не подає виду.

 

Чого він по ночах нипає,

Тиняється все по узліссі,

Горобець у нього ночує,

За всім назирає у стрісі,

Собака був, розрахувався,

Перейшов на тверду зарплату,

Горобець–молодець доглядає

І козу, і діда, і хату.

 

Дід дивні трави назбирує,

Де правду кують зозулі,

Там вони родять зозулинець,

Великий такий, на півдулі.

Того й наука не відає,

Як зозулі зозулинець родять,

По те по зозулине зіллячко

Вночі молодиці приходять.

 

Щоб не назирила Текля,

Язиката така просторіка,

Беру ж таки не для кума,

А для свого ж беру чоловіка.

Дід корінця трохи вділить,

Трохи–таки прибреше,

До нього, дивись, опівночі

Вже з піврайону чеше.

 

А вчора бачила Ганьку,

Оту, що вийшла за прокурора,

Їй–бо, несла цілу баньку,

Казала мені, що хвора.

Вона ще своєю спідницею

П’ятьох пужарних накриє,

А він уже, кажуть, підтоптаний,

«Харковом» голову бриє.

 

А дід щось товче у ступці,

Розводить на первакові,

Можна й на чистому спирті,

Де там — на буряковій.

Кажуть, Онассіс дізнався був,

Заслав сюди агентуру,

Та дід йому, хитра бісота,

Підсунув не ту мікстуру.

Чим підірвав у корені

Одну стратегічну нараду.

Дід вже пускає бісики,

Любисточок тре на церату:

— Якби Жакеліпа приїхала –

Вділив би для молодиці,

А тому — то дідька лисого,

Не варт він моєї гузниці!

 

Вночі коло нашого діда

Машини дирчать півроку.

Напитувачі здалеку

Були, кажуть, з Владивостока,

Хотіли зозулинець виміняти

На, як його, — на женьшеня,

Та дід їм півпальця здачі –

Мала, каже, у вас кишеня.

 

Той дід тільки зверху пліснявий

А так — багатий до сказу.

Не одну, кажуть, книжку має

І на хату, й на ощадкасу.

Не одна уже б молодиця

І козу б його подоїла,

Та тільки йому й горобцеві

Бабота ота без діла.

 

Бо там, аж на тому березі,

Бо там, аж на тому боці,

Живе кума його Текля

І діда не має ні в оці,

Не те що в своєму серці,

А навіть і не в печінці,

Як би ото вже годилося

Вічній сварливій жінці.

 

Вона три весілля справила –

Три рази була овдовіла.

У неї дітей і внуків,

Що пряжі у мотовила.

У кого бучні весілля,

У кого тяжкі похмілля –

Нічого не помагає

Чортове приворот–зілля!

Дід три війни з–за неї

Був конюхом на батареї,

Дід, було, так під’їхав,

Аж трісли попруги і шлеї,

Вона ж розбила макітру,

І плюнула проти вітру,

І, як гранату, шпурнула

Його сватацьку півлітру.

 

Того й наука не відає,
Як зозулі зозулинець родять,
По те по зозулине зіллячко
Вночі молодиці приходять.

 

Землю змагають грози.

Шугають атомні птиці.

До смерті уже три чисниці,

А дід все грозить молодиці:

– Їй–богу, уже не витримаю,

Підсиплю їй чемериці!

За що ж це я через тебе

Ні разу весь вік не женився,

За що ж це я через тебе

Увесь на зозулинець звівся! –

 

Падають в приворот–зілля

Сльози тяжкі старечі,

Сльозами найкраще розводити

Зілля оте, до речі!