За життя в СРСР не показали жодного концерту та інтерв’ю Висоцького - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.19 € 32.29
За життя в СРСР не показали жодного концерту та інтерв’ю Висоцького

Волинь-нова

За життя в СРСР не показали жодного концерту та інтерв’ю Висоцького

Учора видатному співаку, поету і актору виповнилося б 80 років

25 січня мало б стати датою великого ювілею великої людини. Cкладно уявити, яким би був творчий вечір з нагоди такої події. Та й, зрештою, який зал умістив би всіх охочих зустрітися з легендою? Талановитий поет, актор і співак давно своїми піснями й образами переріс усі можливі географічні та вікові рамки, його пісні й досі на слуху. Володимира Висоцького немає серед живих уже майже чотири десятиліття. Кількість написаних книг та відзнятих фільмів про геніального митця росте з кожним роком. Проте багато цікавих фактів його життя і творчості досі залишаються маловідомими. Серед них і українські сторінки в біографії

Батько музиканта – киянин, звідси родом і його батьки. До Москви Семен Висоцький переїхав ще до початку Великої Вітчизняної війни. Володимир народився вже там. Жила родина у великій комунальній квартирі, де, як пізніше пригадував митець, «на тридцять вісім кімнаток усього одна вбиральня».

 

 

Після перемоги батьки розлучилися. У дев’ятирічному віці Володимир Висоцький з матір’ю виїхали в післявоєнну Німеччину. Мати згодом вийшла заміж вдруге, з вітчимом у хлопця були непрості стосунки. Батько також створив нову сім’ю, але з мачухою Володі краще вдавалося ладити. До них у Москву він і переїхав 1949 року. Шкільні канікули часто проводив на Закарпатті – у Мукачевому, де жив рідний брат батька.

Мав стати будівельником. Закінчивши школу, Висоцький не зміг скласти іспити до театрального інституту, тому вступив до інженерно-будівельного. Та через півроку покинув навчання. А зробив це несподівано і досить ексцентрично. Всю новорічну ніч майбутній актор разом з однокурсником робили креслення, щоб отримати допуск до іспитів. Після декількох годин копіткої роботи креслення були готові – і тут Володимир схопив зі столу банку чорнила і… вилив на свій лист. Зрозумів, що це не його покликання. Решту півроку присвятив підготовці до вступу в омріяний виш. Бабуся-киянка Дора Бронштейн – єдина, хто підтримав його у цьому рішенні.

Влада спробувала змусити сховати портрет Висоцького, щоб не було видно, кого несуть через центр Москви, але до цього тихий та скорботний натовп не скорився. Люди парасольками закривали квіти, якими встеляли дорогу перед процесією, кричали на міліціонерів. Фотографії цього безладу обійшли весь світ.

Перший вірш присвятив Сталіну. Це були написані під час навчання у школі ліричні рядки «Моя клятва», де автор переживав через смерть вождя. А першою піснею сам поет називає «Татуювання», яку виконав у Ленінграді в 1961 році. Перші слухачі не оцінили «дворових» мотивів музиканта, та й самому Висоцькому вони не дуже подобалися. Неофіційно існує інша пісня, датована роком раніше. Вона називається «49 днів» і присвячена подвигу солдатів, які дрейфували Тихим океаном. Та навіть «благородна» тема не змусила автора полюбити своє творіння. Він називав цю пісню посібником для халтурників і відгукувався про неї дуже негативно. 

На написання пісні надихнули київські «доценты с кандидатами». На один із концертів у науково-дослідному інституті столиці частина слухачів прийшла у діловому одязі, а частина – у робочих куфайках. Як виявилося, вчені відробляли обов’язкову норму зі збору картоплі і не встигли перевдягнутися. Саме під впливом цього епізоду потім народилися слова пісні: «Товарищи ученые, доценты с кандидатами, замучились ви с иксами, запутались в нулях, сидите разлагаете молекулы на атомы, забыв, что разлагается картофель на полях».

Уперше не в ролі у кіно Висоцького показали на естонському телебаченні у передачі «Хлопець із Таганки». Пізніше запросили на французький телеканал, де він виконав свою біографічну «Баладу про кохання» (Я поля влюбленным постелю, Пусть поют во сне и наяву, Я дышу и, значит, я люблю, Я люблю и, значит, я живу). Але в СРСР жодного інтерв’ю чи концерту Володимира Висоцького за його життя не показали. Існував запис розмови Висоцького з журналістом Валерієм Перевозчиковим, але згодом плівку розмагнітили, не залишивши нічого, крім невеликого фінального фрагмента на кілька хвилин.

Від дебошу до кохання – один крок. Часто Володимир Висоцький влаштовував у ресторані нетверезі погроми. Чергова історія з биттям посуду і викликом міліції завершилася для актора несподівано. Щоб не потрапити у відділення, він повинен був відшкодувати збитки, але грошей у барда з собою не було. Несподівана допомога прийшла від незнайомої дівчини, яка віддала артистові дорогий перстень з аметистом. І незабаром рятівниця (це була актриса Людмила Абрамова) стала його другою дружиною і народила двох синів – Микиту й Аркадія (з першою — Ізольдою Висоцькою — не було спільних дітей).

Навіть злодії попросили вибачення у нього. Одного разу під час відпочинку в Сочі кімнату поета обікрали: забрали одяг, документи, ключі від квартири. Висоцький звернувся в міліцію, проте після повернення в номер знайшов майже всі речі на місці. Поряд була і записка із каяттям: грабіжники не знали, кого оббирають. Єдине, що вже продали, —  джинси. Все інше повернули господареві.

Фани підстерігали і кусали! У Володимира Семеновича завжди було багато шанувальників і ще більше прихильниць. Коли знімали фільм «Місце зустрічі змінити не можна», міліції довелося навіть перекрити центр Москви, інакше фанати просто не дали б працювати. Але одна дівчина все ж пробралася через оточення, знайшла кумира, та поговорити з ним так і не змогла – вона просто привіталася, а потім …вкусила актора за плече. Благо, він був у шкіряній куртці. До речі, образ Гліба Жеглова, який у цьому фільмі майстерно втілив Володимир Висоцький, надихнув українську співачку Ірину Білик назвати свого старшого сина Глібом.

У США випустили піратський диск співака. У 1979-му музикант багато гастролював, виступав у Нью-Йорку і Торонто. Пісні Висоцького настільки вразили слухачів, що в законослухняній Америці того ж року без дозволу самого артиста вийшов піратський запис концерту зі сплутаним порядком композицій. А у Франції Володимир познайомився з циганським музикантом, в дуеті з яким виконав чимало пісень і романсів. Співаки планували записати платівку, але Висоцький не встиг цього зробити.

Актор, незважаючи на впевнений вигляд, не вирізнявся міцним здоров’ям. Складно сказати, чи в тому винні гени, чи схильність артиста до алкоголю. Висоцький курив по пачці сигарет на день і чимало років мав алкогольну залежність. Він був творчою особистістю, але його постійно критикували, на нього тиснули, все це і схиляло до шкідливих звичок… При всьому цьому він допоміг закодуватися багатьом своїм відомим друзям. Ловив їх по місту в періоди загострень, умовляв, давав привезені з Франції третьою дружиною, акторкою Мариною Владі, таблетки. Знайомі музиканта стверджували, що в останні роки життя і сам Висоцький перестав вживати спиртне.

Передбачив свою смерть. 25 липня 1980 року Володимир Семенович раптово помер уві сні у своїй квартирі. Він метався по кімнаті, казав матері, що знає: це його останній день. Заснув тільки після ін’єкції заспокійливого і… не прокинувся. На прохання близьких розтин не проводили, тому точна причина смерті так і не встановлена.

У газетах і по телебаченню про кончину актора практично не було ні слова. Причина — у самій даті смерті. Він помер 1980-го під час літньої Олімпіади в Москві. Ніхто не хотів псувати таку велику міжнародну подію некрологом. Повідомлення про смерть Висоцького вивісив у віконці каси Театр на Таганці, де він працював, і навколо миттєво зібралася величезна юрба. Ніхто з тих, хто купив квитки на виступ Висоцького, не здав їх.

«Так не ховали навіть королів». На прощання з музикантом, здавалося, прийшло все місто. Як пізніше говорила дружина Марина, «так не ховали навіть королів». Щоб потрапити на Ваганьківське кладовище, труну з Висоцьким повинні були провезти повз Кремль. Влада спробувала змусити сховати портрет, але до цього тихий та скорботний натовп не скорився. Люди парасольками закривали квіти, якими встеляли дорогу перед процесією, кричали на міліціонерів. Фотографії цього безладу обійшли весь світ. Вітчизняні відеооператори похорон не знімали, всі вони були задіяні на зйомках Олімпіади. Для того, щоб Висоцького могли поховати неподалік від входу до кладовища (заздалегідь були викопані дві ями – на початку та в глибині цвинтаря), його директору довелося пожертвувати своєю посадою.

Останній біографічний фільм про поета-пісняра його дружині не сподобався. 2011 року у прокат вийшла стрічка з гучною назвою «Висоцький. Спасибі, що живий». Фільм отримав неоднозначну оцінку критиків. Марині Владі він зовсім не сподобався. Вона казала, що фільм ображає самого Висоцького і все їхнє спільне життя…