«На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.91 € 31.78
«На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша…»

Місце трагедії. Попри заборони, в радянські часи щороку 21 січня сюди хтось приносив червону калину.

Волинь-нова

«На знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша…»

40 років тому, вночі з 21 на 22 січня 1978–го, потайки від охоронців він піднявся на Чернечу гору у Каневі, обійшов кілька разів постамент Шевченка, порозкидав листівки, підпалив себе і, зробивши ще кілька кроків у бік Дніпра, вдарив ножем себе у груди…

Кричущі послання героя зберіг простий міліціонер

Обвуглене тіло знайшли вранці. Одним із перших на місці події опинився міліціонер Олександр Гнучий, який у той суботній день вирішив прогулятися з дружиною до могили Тараса Шевченка. «Коли я був на місці, то побачив, що вся гора всіяна листівками. Вони просвічувалися через тонкий шар снігу. Косогір видового майданчика весь фіолетовий — ​листівки були написані під копірку», — ​згадує Гнучий.

Недалеко від обвугленого тіла стояла сумка з яблуком та квитком у Києво–Печерську лавру, дві пляшки і зелена запальничка. Через дві години приїхали кілька десятків чоловіків із Комітету державної безпеки (КДБ). Тіло Гірника перенесли на декілька метрів від стежки і закрили щитами — ​від очей туристів.

Кадебісти збирали листівки по всьому схилу: дві людини тримали третю на мотузці, аби можна було спуститися по крутих схилах. Зібрали 987 аркушів. Розуміли, що знайшли не всі. Тому наказали обшукати міліціонерів.

«Запропонували роздягнутися, роззутися. Я стояв поруч, але мене не обшукали», — ​згадує Олександр Гнучий, на той час — ​заступник начальника з політико–просвітницької та виховної роботи в міліції Канева. Можливо, не обшукали через його посаду. А вже ввечері Гнучий разом із дружиною, працівницею музею Шевченка, читали листівки:

«Протест проти російської окупації України!

Протест проти окупації українського народу!

Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава (радянська, та не російська).

«Ви, русскі, любите на братові шкуру, а не душу… Якби встав Шевченко з гробу живий, то ви б його знову розпинали за «Розриту могилу», за «Іржавець», за «Кавказ», за «Сон», словом, за слово правди».

З приводу 60–річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 р. — 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!» — ​йшлося на одному з аркушів, списаному від руки (існує сім видів листівок Олекси Гірника. — ​Ред.).

Неймовірно, але міліціонер з дружиною не знищили цю знахідку, а зберігали її аж до Незалежності. Після 1991–го вони віддали листівки синові Героя Євгену та музеям. З ініціативи того–таки міліціонера згодом одну з вулиць Канева назвали іменем Олекси Гірника.

А у 1992 році про його жертовний вчинок вийшла книга. Її автор — ​лікар Михайло Іщенко, який оглядав тіло після інциденту. Його настільки вразило те, що зробив Олекса Гірник, що лікар витратив 20 років свого життя для написання книжки.

А тоді, у 1978–му, рідним Олекси Гірника не одразу повідомили, що сталося — ​спочатку сказали, що чоловік згорів в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин. А для жителів Канева існувала інша версія: мовляв, поруч із Кобзарем розклав вогнище безхатько і біля нього сам згорів. Хоча працівники музею Шевченка знали, як усе було насправді, тому інформація про самоспаленого націоналіста та його листівки швидко розлетілася невеликим містом.

На думку сина Євгена Гірника, вчинок його батька має оцінювати не він особисто, а суспільство: «Нація існує, якщо за неї хтось бореться. У той час фактично всі дисиденти були арештовані. Можливо, тільки він тоді й боровся. Існували, очевидно, й інші методи боротьби, але люди були доведені до крайнощів».

На жаль, про самоспалення Героя мало хто тоді дізнався. Про це говорило лише «Радіо «Свобода», а широко відомим вчинок став лише після 1991–го. Євген Гірник зауважує, що того самого року влітку спалився кримський татарин Муса Мамут на знак протесту нехтування правами кримських татар. Він повернувся до Криму, звів будинок, але його вигнали. Тоді кримські татари спрацювали оперативніше: у них був зв’язок із дружиною відомого російського дисидента Андрія Сахарова — ​і новина про самоспалення швидко поширилася світом.

На переконання Євгена Гірника, світ не міг дізнатися про вчинок його батька: «Можливо, батько розраховував на сильніший ефект. Можливо, думав, що 22 січня, у День соборності, вся Україна, весь світ про це довідається. Але КДБ робило все, щоб цього не сталося».

Навіть у незалежній Україні не завжди був у пошані…

Олекса Гірник народився у 1912 році у Богородчанах на Івано–Франківщині. Навчався в українській гімназії Станіслава. За заклики до незалежності України два роки відсидів у польському концтаборі Береза Картузька, звідки втік після початку Другої світової війни у 1939–му. Але того ж року молодий націоналіст потрапив уже в російсько–радянські табори на Уралі. Повернувся у Калуш аж у 1948–му.

Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була у засланні. Виховали двох синів — ​Маркіяна та Євгена. Спочатку Олекса Гірник працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером.

Найбільше для вшанування пам’яті патріота зробив Президент Віктор Ющенко. У 2007 році він посмертно присвоїв Олексі Гірнику звання «Герой України», а 2009–го на Чернечій горі у Каневі урочисто відкрили пам’ятний знак Героєві на кошти гранту Віктора Ющенка.

У 2010–2013 роках, при проросійському режимі Януковича, на вшанування пам’яті Героя в Каневі не прибув жоден державний представник. Не відзначали на державному рівні і 100–ліття від дня народження Олекси Гірника в 2012–му…

З листів та листівок Олекси Гірника:

«Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест — ​то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — ​то пережиття, тортури української нації. Мій протест — ​то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — ​то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець».

«Москофільський рух діяв ще за царської Росії, а тепер діє той же рух, а інша форма: комунізм і привабливе слово «братерство й дружба»… Дурний той політик, хто повірить русскому. Вони поможуть, а потім заставлять, щоб їх слухати, любити й плескати їм. Чим швидше світ пізнає їхню брехню, то Україна швидше визволиться від їхнього ярма. Світ їх не знає. Знає той, хто пройшов через їхні тюрми. Росія лицемірна. Інакше говорить, а інакше робить».

«Людина в Радянському Союзі — ​це найдешевша істота. Що хочете, то з нею можете зробити. І так ви руками тюремщиків створили Біломорський канал, Московський канал, північну залізницю і багато–багато других будов».

«Ви, росіяни, говорите, що Шевченко ваш, і пам’ятник йому ставите. Лицеміри ви, фарисеї. Ви, русскі, любите на братові шкуру, а не душу… Якби встав Шевченко з гробу живий, то ви б його знову розпинали за «Розриту могилу», за «Іржавець», за «Кавказ», за «Сон» — ​словом, за слово правди».

Василь КІТ

Перед тим, як прийняти мученицьку смерть за Україну, в одній з листівок Олекса Гірник написав: «Хай слово правди полетить ракетою».
Перед тим, як прийняти мученицьку смерть за Україну, в одній з листівок Олекса Гірник написав: «Хай слово правди полетить ракетою».
Меморіальна дошка Олексі Гірнику на фасаді будівлі колишньої Станіславської гімназії (Івано-Франківськ).
Меморіальна дошка Олексі Гірнику на фасаді будівлі колишньої Станіславської гімназії (Івано-Франківськ).