Як би ви не обманювали, а ваше тіло признається… поліграфу

«Всі люди брешуть», — ​казав доктор Ґреґорі Хаус із усім відомого серіалу. Та і перед ним цю фразу повторювали в тій чи іншій інтерпретації мільярди мешканців нашої планети. Напевно, через таку тотальну недовіру до свого ближнього в усіх куточках світу завжди шукали способи вивідати правду

 

Ідеального методу вивести брехуна на чисту воду так і не знайшли. Втім, уже добре, що з’явилися безкровні і не надто травматичні підходи до цієї справи. Бо, скажімо, інквізиція свого часу придумала чимало пристроїв, призначених для проколювання, розтягування і виривання різних частин тіла, метою застосування яких було зізнання підозрюваного у «злочині». Та от — ​парадокс: зізнавалися то всі, але чи було це правдою — ​залишалося тільки гадати. Як відомо, за таким принципом працювали не тільки мисливці на відьом, а й їхні далекі нащадки з НКВС, української міліції та багатьох інших каральних органів різних країн.

Щоправда, навіть у давнину поряд із зовсім не гуманними «детекторами правди» існували досить безболісні і навіть дієві методики. Як–от спосіб із віслюком, коли тварину закривали в темному приміщенні, а ймовірному брехунові розповідали, що вона чарівна: якщо хтось приховує правду і торкнеться до її хвоста, то осел зареве. Ті, кому було що приховувати, зазвичай взагалі не чіпали худобину і на цьому провалювалися, адже хвіст віслюка був обмазаний фарбою, тому у чесних людей, що виходили з хліва, руки були брудними.

Наші предки помічали, що у брехунів пересихає в роті, блідне шкіра, вони пітніють.

Наші предки помічали, що у брехунів пересихає в роті, блідне шкіра, вони пітніють. Отож і використовували ці критерії для перевірки свідчень.

Наприклад, на Сході давали підо­зрюваному потримати в роті рисове борошно. Якщо згодом він випльовував сухий порошок — ​значить, сказав неправду. Зрозуміло, що такі методики були не надто достовірними. Втім, за їхнім принципом нині працює сучасний детектор брехні — ​поліграф.

Наукове підґрунтя для такого пристрою створив наприкінці XIX сто­ліття італійський фізіолог Анжело Моссо. Він довів, що залежно від емоційної напруги змінюються фізіологічні показники людини, зокрема частота пульсу і тиск крові. Через кілька років за останнім чинником лікар–психіатр Чезаре Ломброзо визначав, чи говорять правду його пацієнти. Для вимірювань він використовував перший детектор брехні — ​гідросфігмограф.

На початку XX століття одні за одними винахідники, медики, правоохоронці застосовували схожі прилади.

А перший поліграф для розслідування злочинів створив американець Джон Ларсон. Цей детектор брехні реєстрував на папері пульс, тиск крові та дихання. Згодом учень Ларсона Леонард Кілер став ще й заміряти опір (провідність) шкіри та тремор (рухи кінцівок або тулуба, викликані м’язовими скороченнями). Це вже фактично був той пристрій, який застосовують нині в десятках країн державні та приватні структури — ​тому саме завдяки Леонарду Кілеру 2 лютого 1935 року вважають днем народження «детектора брехні». Звісно, поява комп’ютерів суттєво вдосконалила конструкцію і полегшила роботу поліграфологів.

Завдяки такому приладу було виявлено безліч злодіїв, убивць та шпигунів. Утім, 2003 року Національна академія наук США заявила, що більшість досліджень із застосуванням поліграфа — ​«ненадійні, ненаукові й упереджені». Провівши експерименти, вчені встановили, що перевірка на поліграфі великої кількості людей, наприклад, під час прийому на роботу, дає результат нічим не кращий, ніж випадкове вгадування. Водночас тестування окремих осіб щодо певної події, приміром конкретного злочину, дає змогу розпізнати брехню і правду «вище, ніж випадкове вгадування».

В Україні поліграф активно застосовують і правоохоронці, і приватні фірми. Втім, законом його використання ніяк не регламентоване.

До речі, в інтернеті можна знайти безліч способів обманути детектор брехні. Щоправда, ходять чутки, що їх розповсюджують самі поліграфологи, щоб полегшити собі роботу. Адже надмірний контроль над організмом, доведення його до втоми чи неадекватна поведінка як засіб протидії машині, очевидні — ​для людини, яка нею керує.

Леонід ОЛІЙНИК.