«Навряд чи воно буде краще. Хоча зараз — ​уже гірше нікуди…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.54 € 27.10
«Навряд чи воно буде краще. Хоча зараз — ​уже гірше нікуди…»

Волинь-нова

«Навряд чи воно буде краще. Хоча зараз — ​уже гірше нікуди…»

30 січня офіційно стартувала медична реформа (реально вона розпочнеться у липні 2018 року). Чи знайшли ви вже сімейного лікаря, з яким підпишете декларацію на обслуговування?

 Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України,  ректор ліцею ім. І. Богуна (м. Київ):

— Як кадровий військовий, після поранення я залишився служити у Збройних силах — ​написав рапорт і мені дозволили, хоча збиралися комісувати. А всі військово­службовці приписані до шпиталів, де є свої спеціалісти, які добре знають стан здоров’я кожного. Ми не звертаємося до цивільних медиків, тому свого сімейного лікаря в мене немає. Так само і моя дружина, бо вона також служить в армії.

 Любов ВЕРЕШКО,
багатодітна мати (с. Серхів Маневицького району):

— Ще ні. Хоч, якщо по правді, то і вибору у нас, жителів села, особливого нема. Оскільки Серхів тепер належить до Прилісненської об’єднаної територіальної громади, то звертаємося, коли виникають проблеми зі здоров’ям, до завідувача прилісненської амбулаторії Анатолія Приходька. Він і є нашим сімейним лікарем. Або їдемо у Маневицьку центральну районну лікарню. Хоча там теж питають про направлення з амбулаторії. Тож, думаю, з Анатолієм Приходьком і будемо підписувати декларацію на обслуговування. 

 Валентина ПРОТОПОП,
художниця, інвалід І групи, підгрупа А (с. Древині Іваничівського району):

— Ні, не знайшла, хоча розумію, що цього не уникнути, якщо прийнято такий закон. Щиро кажучи, мене лякає ця реформа, бо навряд чи воно буде краще. Хоча і зараз — ​уже гірше нікуди. Наведу найпростіший приклад із особистих проблем. Ось уже понад 30 років жодного разу не лікувала зубів, хоч, як і кожна людина, маю в цьому потребу. Шукала спеціалістів і я, телефонувала їм, і сестра Віра, яка мене доглядає. Але все дарма. Приватники, коли почують, що пацієнт в інвалідному візку, відразу відмовляються. Мабуть, бояться, що доведеться лікувати безкоштовно. Я ж готова заплатити, але нема умов, щоб туди добратися. У того двері завузькі, в іншого кабінет на третьому поверсі, а пандуса, звісно, не передбачено.
Я вважаю, що таке ставлення — ​то ганьба для держави. Ми наче не люди, а якісь покидьки. Боляче до сліз. Колись мені побажали: «Хай твоя посмішка завжди прикрашає обличчя». А я вже давно призвичаїлася посміхатися, не відкриваючи вуст. Біда навчила. Тільки ж справа не лише в посмішці. Чи то лікарі вигадали, що здорові зуби — ​запорука здорового організму?!

 Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):

— Чесно кажучи, ще за це не брався, бо лікувався здебільшого у військовому госпіталі. Сімейного лікаря не обрав. Коли доведеться це зробити, то, по-перше, знаю багатьох луцьких медиків, а по-друге, запитаю знайомих їхню думку про того чи іншого фахівця. Може, порекомендують когось.

 

 Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):

— Поки про це не задумувався... Навіть у США медична реформа Обами давалася важко, хоча на неї виділяли мільярди доларів. Тим більше складно буде Україні, де кажуть: «Ви працюйте, а гроші колись знайдуться». Робиться чимало дурниць навіть у Луцьку: відкривають багато амбулаторій, але як їх утримувати, де взяти діагностичну апаратуру? Не в те гроші вкладають. Так, пацієнту зручно туди дістатися, але чим там йому допоможуть? У найкращому випадку рецепт випишуть. Головна проблема — ​фінансування. Треба було спочатку по-серйозному запускати медичне страхування, бо за ті кошти, які виділяють із бюджету на лікування однієї людини, можна хіба що нежить вилікувати. Тому наразі те, що відбувається, не нагадує системної реформи навіть близько. Навпаки, це дії, які їй суперечать.

 Леонід ДУДАР,
колишній шахтар (м. Нововолинськ):

— У принципі, ми вже радилися з дружиною з цього приводу. Зробили висновок, що, очевидно, таким сімейним лікарем має бути медпрацівник, до якого зверталися протягом останніх років. І це — ​дільничний терапевт. Незважаючи на шквал зауважень до медичної реформи, сподіваємося на кращі зміни. Лікарям підвищать заробітну плату, з’явиться стимул до роботи. Вважаю, що в країні назріла гостра необхідність змінювати підходи до надання медичної допомоги.

 Андрій НАГОРНИЙ,
директор ТОВ «Завод Промлит» (м. Нововолинськ):

— Ще не уклав конт­ракт із сімейним лікарем, бо цьому завадили новорічні свята та виробничі справи на початку року. Проте планую це зробити вже найближчим часом. Стосовно оцінки медичної реформи в цілому, то вважаю позитивним моментом навіть те, що влада намагається шукати нові підходи у галузі охорони здоров’я, перейняти досвід у розвинених сусідніх країнах. Переконаний, що медична реформа в процесі реалізації обов’язково буде вдосконалюватися. Але початок, як на мене, непоганий.

 Людмила ПРИХОДЬКО,
народна артистка Україна (м. Луцьк):
— Розбиратися в особ­ливостях медичної реформи не було часу. Тож звертаюся до спеціалістів, яких знаю. Можна сказати, що в нас уже є сімейний лікар — ​з поліклініки. А щодо тонкощів із укладанням договорів, то доведеться ознайомитись із цим питанням. Хоча й без медичної реформи маю знайомих медиків, з якими багато років спілкуюся. Вони не один раз допомагали мені та нашій родині.

 Валентина ВОЛОЩУК,
сільський голова, медик за освітою (с. Тутовичі Сарненського району Рівненської області):

— Я знайшла його ще до початку реформи. В амбулаторії загальної практики сімейної медицини у Цепцевичах працює досвідчений фахівець, який має величезний досвід та стаж — ​лікар Сергій Веренич. Критерії дуже прості: він справжній професіонал, ми багато років звертаємося до нього за консультацією та порадою в будь-який час доби. Тому давно вважаємо цього медика своїм сімейним лікарем.

Треба було спочатку по-серйозному запускати медичне страхування, бо за ті кошти, які виділяють із бюджету на лікування однієї людини, можна хіба що нежить вилікувати. Тому наразі те, що відбувається, не нагадує системної реформи навіть близько. Навпаки, це дії, які їй суперечать.

 Андрій ЛИНДЮК,
голова Маневицької райдержадміністрації (смт Маневичі):

— Я визначився із сімейним лікарем ще декілька місяців тому. У своєму виборі керувався професійністю людини, якій довіряю. Зіграли роль і гарні відгуки на її адресу. На сьогодні система здоров’я, яка існує, не задовольняє нікого, тому до впровадження медичної реформи ставлюся надзвичайно позитивно. Всі говорять, що так далі бути не може, — ​і лікарі, і пацієнти. До цього часу у нас була система охорони здоров’я, яка, за великим рахунком, для багатьох медиків передбачала формулу: чим більше хворих, тим краще лікарю. А це ненормально. Сімейна ж медицина говорить про інше: спеціаліст має бути зацікавлений вилікувати пацієнта і щоб він залишався здоровим якомога довше.

 Ніна ГОРИК,
член Національної спілки письменників, заслужений учитель України (м. Луцьк):

— Поки що не зорієнтувалась, кому змогла б довірити своє здоров’я, бо з роками воно таки не кращає. На мій погляд, медичні заклади надають замало інформації про своїх спеціалістів, їх кваліфікацію. У такій галузі, як медицина, досвід — ​то велика справа, але я особисто маю прихильність і до молодих лікарів, до яких довелося звертатися останнім часом. Підкуповує їхня ввічливість, щира зацікавленість пацієнтом, прагнення допомогти. Хочеться вірити, що вони принесуть і нові знання про сучасні способи оздоровлення, прогресивні технології.

Я дружу з багатьма лікарями, серед них є особистості, які не раз виявляли не лише професійну висоту, а й непохитну громадянську позицію. Це означає, що Україна має на кого спертися, просто потребує у цій реформі розумних організаційних кроків. Держава нарешті мусить гідно оцінити працю медичного працівника (знаю висококваліфікованого сімейного лікаря у Ковелі, який вийшов на пенсію у 1300 гривень). І як має почуватися пацієнт, знаючи, що робота кваліфікованих фахівців оплачується мізерною зарплатнею? Ми намагаємося віддячити, компенсувати те, що не додала держава. Це приниження людської й професійної гідності давно потрібно припинити.

 Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений учитель України (с. Жидичин Ківерцівського району)
:
— Про такий пошук ще й не думала, як і багато моїх знайомих. Власне, не зрозуміло, як саме це можна робити. Неясно й багато інших нюансів у тій реформі. Люди очікують на певну спеціальну структуру, де можна було б узгодити свої наміри з можливостями бажаних рятівників здоров’я. З огляду на власний «букет» недуг, я надала б перевагу заслуженому лікарю України, ендокринологу Ірині Комарницькій. Але чи це реально, адже таку ж довіру до неї мають сотні пацієнтів. Поки що маю гарну думку про головного лікаря Жидичинського ФАПу молоденьку спеціалістку Оксану Анатоліївну.

 Юрій СИМОНЧУК,
голова Волинської обласної організації Українського товариства сліпих 
(м. Луцьк):

— Ще не шукав. Та й мене влаштовує сімейний лікар, до якого ходжу. А взагалі до реформи в медицині ставлюся стримано. Чиновники покладають на неї великі надії, але чи змінить вона щось на краще для пацієнта? Нам кажуть: обирайте лікаря, якому довіряєте, підписуйте з ним угоду на медичне обслуговування. Як той процес буде відбуватися, куди за тим документом йти, на який час треба його укладати, невідомо. А інформаційну роботу ніхто не проводить, не роз’яснює, як діяти пацієнтам. Люди бояться, що підпишеш той договір з лікарем, а він не виправдає твої сподівання. Як бути тоді? Чи зможу перейти до іншого? Люди хочуть це знати.

 Володимир ЧЕРЧИК,
учасник АТО, секретар Маневицької селищної ради 
(смт Маневичі):

— Ми в сім’ї не обговорювали цього питання, оскільки медична реформа стартувала лише з учорашнього дня. У нас багато кваліфікованих лікарів, але ми ще не визначилися. Чесно кажучи, просто до цього справа не дійшла. Зараз щось конкретне говорити важко, все це відбувається на експериментальному рівні. Коли вже будуть хоч якісь результати медичної реформи, тоді можна стверджувати про ставлення до неї. Поки що прийнятий закон, який лише вступив у силу, а як буде далі — ​покаже час. Тоді стане зрозуміло, чи задоволені люди цими змінами.

 Галина КАЖАН,
заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Я не мала змоги вибирати. Коли була нагальна потреба звернутися до лікаря, мене в реєстратурі направили до певного фахівця без обговорень. Утім, декларації я ще не підписувала. Та й складно зробити вибір серед тих спеціалістів, яких не знаєш. Бо коли я бачу картину чи гру актора на сцені, то можу зрозуміти, талановиті, працьовиті вони митці чи не дуже. А от з медиками, напевно, не все так просто.

 В’ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України (с. Рокині Луцького району):

— Оскільки я проживаю в селі й у нас є амбулаторія практики сімейної медицини, то зі своїм лікарем визначитися простіше. Загалом на території Княгининівської ОТГ, до якої належать Рокині, працює чотири таких фахівці і можна оцінити роботу кожного. Тому ми з дружиною вже вибір зробили, але декларації ще не підписували. Бо є ще чимало запитань до цієї реформи. Наприклад, яким чином можна буде відмовитися від лікаря, якщо він тебе не влаштовує? Крім того, медичну реформу в Україні втілює людина, яка лише виконує обов’язки міністра. Мене турбує, чи буде в кого спитати за ці всі нововведення, якщо її не затвердять на посаді.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Валентина ШТИНЬКО, Євгенія СОМОВА, Людмила ВЛАСЮК, Катерина ЗУБЧУК, Мирослава КОЗЮПА, Сергій НАУМУК, Олександр ДУРМАНЕНКО, Олег КРИШТОФ, Кость ГАРБАРЧУК.