«МОНАШКА» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.54 € 27.10
«МОНАШКА»

www.pexels.com.

«МОНАШКА»

— Знаю я тих «монашок»! — молодий жіночий голос втрутився в нашу розмову про жінок, які добровільно ведуть аскетичний спосіб життя. — Знаю. Сама одну таку бачила! Вони «монашать», доки обставини не на їхню користь, а як тільки вітер зміниться, одразу ж перетворюються на звичайнісіньких спраглих жінок. Ще й примудряються не монашок монашками зробити. Я навчалася в технікумі. Жила в гуртожитку. Cусідки зліва відкрито погулювали і попивали алкогольні напої. Але мені подобалося, що вони цього не приховують, а є відкритими й зрозумілими

Зате сусідка справа, яка жила одна, як і я, була їхньою повною протилежністю. Вона ходила, розпрямившись, наче проковтнула дріт. Усі її речі були чорного кольору. Ніхто й ніколи не бачив, щоб сміялася, пліткувала на кухні або першою озивалася до хлопців. Не можна сказати, що була негарна. Ні. Тільки якась наче вилиняла й старомодна. Єдине, що дозволяла собі, – це ходити на дні народження своїх однокурсників. Її запрошували тому, що вона була організатором безлічі ігор, які цікавлять молодь під час п'яного застілля. Сама ж участі в них не брала. А ще вміла вибирати гарні й несподівані подарунки. Тож не було нічого дивного в тому, що її запросили й цього разу.

Мене теж просили прийти. Подружка сказала, що мають бути й не наші хлопці з військового училища. Тому й вирішила не сідати до столу одразу ж зі всіма, щоб не бути для гостей однією з натовпу, а трохи припізнитися. Тільки в такий спосіб найкраще привернути до себе увагу! І не прогадала. Одразу сподобалася молоденькому лейтенантикові, що аж прикипів до мене. Та не встигла подумати чому, як з'явилася вона — без своїх звичних окулярів, з накрученим волоссям, і її вигляд подіяв на наших більше, ніж на японців вибух атомної бомби.

«Монашка» привітала іменинницю не тільки подарунком, а й складеним для неї віршем. Ми довго аплодували. Іменинниця раділа. Розходилися аж під ранок.

— Я прийду до тебе післязавтра о третій! — сказав на прощання мій кавалер. — Ти будеш вдома?

— Так. Чекатиму.

— Дивися ж: не забудь, — сказав він, вдаючи серйозність.

— Не переживай, — «монашка» вперше в житті відчинила двері, хоч не до неї говорилося. — Знайдеться кому про це нагадати. А тепер миттю відпускай дівчину: дві години до занять.

— Вона завжди така? — поцікавився хлопець.

Не можна сказати, що Ніна була негарна. Ні. Тільки якась наче вилиняла й старомодна.

— Буває ще суворішою.

— Така жінка якраз для нашого брата, — засміявся він. — Нас потрібно тримати в руках.

— Тоді доведеться взятися за тебе, позичивши строгості у Ніни (вперше назвала дівчину на ім’я). До зустрічі.

Він коротко черкнув мої губи поцілунком і побіг наздоганяти товаришів.

А я пішла спати. Дві короткі години мені снилося, що танцюю на балу.

— Ніно, що робити? — стукала в її двері о другій годині наступного дня.

— Що трапилося, Ларисо?

— О третій прийде Коля, а мені потрібно терміново поїхати на вокзал. Мама відправила передачу.

— Знайшла, чим журитися! Я ж нікуди не йтиму. Мені буде чути, коли він постукає до тебе. Вийду й запрошу посидіти в мене. Дам попити чаю абощо.

— Наперед тобі вдячна! — я навіть чмокнула її в щоку.

Коли повернулася, почула голосний чоловічий і жіночий сміх, що долинав із Ніниної кімнати. Ви ще ж не забули, чому ми вважали дівчину «монашкою»? Я теж! Відкрила двері й остовпіла. Мій курсант стояв на колінах перед Ніною, вдягнутою в коротеньку спідничку й прозору блузку на голе тіло, й пив вино з її туфлі на височенній шпильці.

— Колю, пішли, — невпевнено запропонувала я йому.

— Ти спізнилася. Я вже прийшов, — нахабно повідомив він, притискаючи до себе дівчину.

— Ти ж чула, коли казав, яка жінка мені потрібна?

— Чому ж ти не завжди була такою?! — закричала я.

— Для всякого овоча свій час, — відповіла вона з гідністю, — мій щойно настав…

Тому я дуже люблю правду. Щоб кожен завжди був собою, навіть якщо це бомж або повія. Але ніяких «монашок».

Sandra OLEK.