Від його голосу у мене тисячі мурашок… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 32.32
Від його голосу у мене тисячі мурашок…

Волинь-нова

Від його голосу у мене тисячі мурашок…

Заплющую очі і слухаю серцем. Я на сто відсотків переконана: мені неймовірно пощастило з музикою, яка мене виховувала. Вона і сьогодні має наді мною неймовірну силу: від його пісень у мене по тілу пробігають тисячі мурашок. Це Андрій Кузьменко, який зараз там, «де сонце на стінах» «Поки ти ще серед людей – навчися цінувати кожен новий день». («Пусти мене» Кузьма Скрябін)

Для мене він залишиться «українським неформалом», інакшим, особливим. Тому його музика тримає. І мені ще радісніше від того, що така музика могла виникнути лише тут, під цими небесами. Вона була справжньою, сміливою, і ми, зелені та юні,  на початку нового тисячоліття були засліплені її драйвом та харизмою. І нам хотілось «хуліганити» у доброму сенсі цього слова.

Трагічна загибель Андрія Кузьменка вразила всіх, неначе кожен із нас втратив друга... Завжди відкритий, позитивний, оптимістичний добряк із неповторним почуттям гумору і галицьким акцентом, він тягнувся до людей, прямолінійно говорив про те, що думав. Писав відверті листи президентам і без усілякого піару допомагав армії. На 86-му кілометрі траси Кривий Ріг– Кіровоград в автомобільній катастрофі неподалік села Лозуватка обірвалося життя людини, яка відкрила мені українську музику, і вже за це йому безмежно вдячна. Я вперше почула гурт «Скрябін» у чотирнадцять, коли «Танець пінгвіна» на перервах між уроками наспівував мій однокласник. А якось він запитав: «От ти зумієш написати такий текст? Ну, щоб був водночас філософським і легким за змістом». Я спробувала, і так з’явився мій перший вірш. Завдяки Кузьмі. Звичайно, поетесою я не стала, але з того моменту щось відкрила для себе у його піснях. Ми часто збиралися біля нічного озера, де розпалювали вогнище і під гітару наспівували знайомі рядки: «Був теплий літній вечір, їх двоє поверталося з кіно. Він обняв її за плечі, і в серце ніби вилилось вино». 

Ми знали Кузьму як людину-батарейку, яка заряджала нас своєю неймовірною позитивною енергетикою з екранів телевізора. Та доля подарувала мені зустріч із ним у Рівному, де він давав свій концерт. Майже чотири години безмежного драйву на стадіоні, який того суботнього вечора нагадував мурашник. Від кількості українських прапорів та патріотичної символіки рябіло в очах, дехто приходив у вишиванках, а хтось розмальовувався у синьо-жовті кольори. Батьківщину можна любити і на таких концертах, бо справжня музика завжди є виявом патріотизму. Здавалося, кожне слово стадіон знав напам’ять. Кузьма неодноразово давав нам можливість заспівати а капела. Я відчула всю красу й невипадковість свого тут перебування, зірвала голос, бо так хотіла, щоби гурт зрозумів, як ми на них чекали і як сильно їх любимо. Перша фан-зона давала можливість це зробити  у повній мірі. А потім лідер гурту «Скрябін» зістрибнув зі сцени і несподівано опинився у людському натовпі, зовсім поруч зі мною. На ньому була звичайна футболка, потерті джинси, і особливо запам’яталися очі справжнього добряка. 

Важко відпускати тих, до кого звикаєш роками. І хоч вони про це навіть  не знають, але весь цей час ти їх пізнаєш, любиш. Пісні Андрія варто слухати. В моєму плейлисті завжди будуть «Люди як кораблі», «Старі фотографії» та «Лист до друга». Пишу цей текст, на ноутбуці грає його остання пісня. У мене мурашки просто від його голосу: спасибі тобі, Кузьма, за ці емоції! 

Я застряг у тобі, як ніж десь між серцем
І між двох відкритих дверей найдорожчих людей.
Було все, як в кіно, рок-н-рол і вино.
По житті нас несло, зачіпаючи дно...