Там, де першими зустрічають сонце і… ворогів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.84 € 31.41
Там, де першими зустрічають сонце і… ворогів

Фото напам’ять. Журналісти з усієї України та прикордонники – за метр від території Путіна.

Фото Марини БОЙКО.

Там, де першими зустрічають сонце і… ворогів

Репортаж з області, яка має найбільший спільний кордон із Росією

Подумки називав цю жінку «енерджайзер» за її активність та небайдужість, а головне — ​за те, скільки всього встигає. Колектив «Волині–нової» підготував для наших бійців спеціальний випуск газети «Фронтова читанка», який ми доставили на лінію розмежування. І дізнались, що Наталія Калініченко та члени очолюваної нею Асоціації регіональних ЗМІ Сумщини примудряються допомагати бійцям 24–ї бригади на постійній основі — ​видавати бойовий бюлетень, який називається «Залізна воля». Отак, не втомлюючись і не розчаровуючись, ці завзяті люди — ​Наталя та Сергій — ​просто роблять для нашої перемоги те, що підказує їм совість, і те, що у їхніх силах…

Після Донбасу Наталя Калініченко запросила відвідати і її рідну Сумщину — ​регіон, який має найбільший спільний кордон із Росією — ​562 кілометри. Звісно, ми погодились

Сергій Кисельов, Олександр Бухтатий і Наталія Калініченко вже не один раз бували на передовій. Фото з особистої сторінки Наталії КАЛІНІЧЕНКО.
Сергій Кисельов, Олександр Бухтатий і Наталія Калініченко вже не один раз бували на передовій. Фото з особистої сторінки Наталії КАЛІНІЧЕНКО.

Сумщина прикордонна: «стіну» будують за свої гроші

Минулого тижня Росія передала Україні викрадених кремлівськими спецслужбами біля держкордону у Сумській області в жовтні 2017 року українських прикордонників Богдана Марцоня та Ігоря Дзюбака. Хлопців обміняли на двох російських військових.

Такі випадки на україно–російському кордоні не поодинокі. Якийсь конкретний кущ, рівчак чи шматок берега озера кожна із сторін вважає своїм, тому навіть просто випадково потрапити до рук росіян може будь–хто з місцевих. Якщо це учасник АТО, то шанси на швидке повернення додому різко зменшуються — ​хіба що за обміном.

…Стоїмо на самісінькому кордоні з Росією у Краснопільському районі Сумщини. Дві держави розділяють кілька кілометрів свіжого колючого дроту та рокадна дорога, по якій на квадроциклах «вишивають» наші прикордонники. За словами начальника інженерно–технічного відділу Сумського прикордонного загону полковника Михайла Гурняка, ці загородження із «колючки» з’явилися тут минулого року, раніше про близькість іншої держави попереджали лише таблички. Причому гроші на облаштування кордону виділив не Київ, а місцеві влада і бізнес. Відомий проект «Стіна» реалізовується лише у Харківській та Луганській областях. А Сумщина, попри те, що має найбільшу спільну з Мордором ділянку кордону коштів на «Стіну» не отримує. Викручуються своїми силами. Полковник Гурняк каже, що змогли покласти 20 кілометрів колючого дроту і вирити 150 кілометрів рову, це десь чверть від потрібного.

— На цих ділянках порушникам тепер буде значно важче перетнути загорожу, — ​констатує він.

Сумщина була і є українською. Путіну тут точно ловити нічого.

Після початку війни наші прикордонники втратили зв’язок із «колегами» з того боку, які перетворились на загарбників. А от місцеве населення традиційно для будь–якого прикордоння і далі по–дрібному контрабандить. У Росію зазвичай доставляють харчі, зокрема молочні продукти, а звідти — ​ліки, запчастини. Після обвалу перетину кордону у 2014 році зараз рух у два боки поступово відновлюється.

Але, незважаючи на географічну близькість Росії, Сумська область має славу проукраїнськи налаштованої. Хоч і тут було непросто. Голова Краснопільської об’єднаної територіальної громади Юрій Яремчук добірною українською мовою розповідає, як у 2014–му посланці із Попасної Луганської області, з якою містечко дружило, намагалися збурити тут ситуацію.

— Та цим хлопцям чітко пояснили, що в Краснопіллі їм нічого не світить, і вони швидко забрались, — ​каже він.

Важче було у промислових центрах — ​таких, як Конотоп чи Шостка, куди піднімати російський прапор приїжджав харківський «Оплот» та інші. Там багато підприємств не просто зав’язані на Росію (74% економіки області зорієнтовано на Схід), їхні власники — ​росіяни. Звісно, цей фактор Кремль намагався і намагається використати. За словами першого заступника голови Сумської обласної ради Анатолія Річкаля, одне з місцевих підприємств із купою боргів мало можливість поправити своє фінансове становище, адже міністерство оборони готове було зробити йому замовлення. Але воно відмовилось. На думку пана Річкаля, з надуманих причин, а насправді через те, що власники заводу — ​росіяни.

Тож події на «тихій» Сумщині свідчать, що ініціатори «русской вєсни» розраховували і на неї. Інколи ситуація справді була «на межі». На початку агресії в районі Охтирки вглиб української території на кілометр зайшов російський спецназ. Його виявили і оточили наші військові. Але… просто дали росіянам змогу повернутися. Не знищували, щоб уникнути ще однієї гарячої точки.

Цілих 8 районів Сумської області, які межують із Росією, й досі дивляться їхнє пропагандистське телебачення. Але, як каже учасник АТО, прес–секретар Сумського прикордонного загону Роман Ткач, до російської брехні у людей уже виробився імунітет.

— Сумщина була і є українською. Путіну тут точно ловити нічого, — ​упевнений він.

Найдорожчі нагороди для Наталії Калініченко – за допомогу армії. Фото з особистого архіву Наталії КАЛІНІЧЕНКО.
Найдорожчі нагороди для Наталії Калініченко – за допомогу армії. Фото з особистого архіву Наталії КАЛІНІЧЕНКО.

Сумщина туристична: «перші сепаратисти», де сепаратизмом
і не пахне

До чого тут «перші сепаратисти», запитаєте? Скажу. Лівобережну Україну для себе я відкрив тільки після початку війни. На цих теренах цілих сто років — ​аж до другої половини ХVІІІ століття — ​існувала українська державність — ​Гетьманщина (Правобережна належала Польщі). Її кордони легко можна простежити за вишуканими церквами у стилі козацького (українського) бароко, що трапляються у багатьох містах та селах. Ми захоплюємось архітектурною спадщиною польських королів, російських царів чи австрійських цісарів, а наші гетьмани та полковники залишили неперевершені зразки власне українського зодчества. Їх можна побачити, відвідавши Чернігів, Глухів, Козелець, Ромни, Харків, Ізюм та багато інших міст та містечок Лівобережжя. І, звісно, Суми. Його окрасою є козацький Воскресенський кафедральний собор — ​перша кам’яниця, якій уже 316 років. За часів СРСР храм планували підірвати, але хтось вчасно знайшов переконливий аргумент, щоб не робити цього — ​тут, мовляв, бував Петро Перший. Після такої новини місцеві підпанки не наважились руйнувати церкву.

Суми були центром Сумського козацького полку. Але сам полк (йдеться про адміністративну одиницю, щось на зразок сучасної області. — ​Ред.), як й інші полки Слобідської України (Харківський, Охтирський, Ізюмський тощо), маючи автономію, підпорядковувались не Гетьманщині, а Москві безпосередньо.

— Такі собі «перші сепаратисти», — ​засміявся наш екскурсовод Юрій П’ятаченко, якого в Сумах знають як людину, закохану в історію рідного міста. — ​Але зараз у «сумського полку» інша роль — ​ми перші, хто зустрічає ворога.

…У місті — ​багато інших красивих церков, збереглася чудова історична частина зі старою забудовою, є цікаві музеї та пам’ятки. Та, звісно, дуже гостинні люди. І обласний центр, і увесь цей край точно варті того, щоб ознайомитися з ними ближче. Навіть незважаючи на 800 кілометрів, які нас — ​не хочеться казати розділяють — ​поєднують!

Воскресенський собор у Сумах початку XVIII століття. Козацькі церкви величні та елегантні водночас.
Воскресенський собор у Сумах початку XVIII століття. Козацькі церкви величні та елегантні водночас.