Курси НБУ $ 27.46 € 31.32
Волинський архітектор пройшов шлях від «селюка» до заступника міністра

Фото volynnews.com.

Волинський архітектор пройшов шлях від «селюка» до заступника міністра

Зустрітися з Юрієм Казміруком (на фото), екс-заступником міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, мені випало на кладовищі села Вільхівка Горохівського району біля могили батька — ​творця пісні «Волинь моя» Степана Кривенького. Два роки тому митець безкорисливо зголосився бути автором реконструкції пам’ятника заслуженому працівникові культури, Почесному громадянину Волині. Тоді й дізналася, що тато навчав музики Юрія Казмірука і був його улюбленим викладачем

У мальовничому селі Дубова Корчма Горохівського району, де народився майбутній архітектор, обійстя Казміруків мало вигляд найдобротнішого. Лише у хаті діда Юзека господиня не лізла на горище по драбині, а піднімалася дерев’яними сходами. Найгарнішими у селі були їхні сад та подвір’я. Дід був дуже охайним, міг пройти після дощу від хати до сільської крамниці довгою вулицею і не забруднити болотом хромові чоботи. Добрий господар і його дружина Юлія цінували грамотність, тож зібрали чималу бібліотеку.

Чи не найбільше спогадів єднають родину Казміруків зі Звинячим — ​селом біля залізничної колії, в якому в економічно нелегкі часи не зупинилося сільгоспвиробництво. Коли батька Йосипа Івановича перевели сюди на посаду завідувача плодоконсервної бази, подружжя з двома дітьми стало жити у колгоспній хаті. У Звиняченській восьмирічці розпочалася Юркова шкільна наука.

У його класі були сильні учні — ​майже половина претендендувала на золоту медаль. Юрій також змалку був здібним до усіх дициплін. Хлопець перемагав на предметних олімпіадах і спортивних змаганнях, мав хист до малювання, успадкований від мами Антоніни, а музику полюбив із першого уроку, який провів у школі вчитель Степан Федорович Кривенький. Для малого Юрка він одразу став улюбленим педагогом. Захоплений грою вчителя на баяні, вмовив батьків купити йому такий інструмент. І якщо Степана Кривенького, коли був підлітком, хлопці взимку носили на руках через замети до клубу, аби грав на танцях, то школяр Юрій Казмірук став популярним, граючи на них та на проводах в армію.

Одна річ бути професіоналом, заслужити почесне звання, інша — ​залишитися людиною у чиновницькому середовищі

Батько Юрія бачив сина військовим. Поважаючи його бажання, хлопець поїхав вступати до Ленінградського військового училища електроніки імені Попова, де готували моряків далекого плавання. На вступному екзамені успішно виконав не лише своє письмове завдання, а й сусіда-однолітка, який після цього сказав: «Юро, нащо тобі те військове?» І юнак забрав документи з училища та почав втілювати власну мрію — ​вступив на факультет архітектури Львівського політехнічного інституту. Під час навчання зарекомендував себе добре — ​вже за два роки студентство визнало волинянина лідером. Натомість деканат після закінчення вишу запропонував відмінникові «гордо нести прапор факультету аж у… Красноярському краї». Хлопець не стримався — ​гримнув дверима, вирішивши у гірку мить несправедливості не підписувати направлення у заслання, і поїхав додому. Там після смерті батьків обійстя стало схожим на пустку.

…Роки йшли, Юрій Казмірук зробив блискучу кар’єру. Але одна річ бути професіоналом, заслужити почесне звання, інша — ​залишитися людиною у чиновницькому середовищі. А Юрій Йосипович нею залишався завжди — ​будучи на посадах старшого архітектора комплексної архітектурно-реставраційної майстерні інституту «Укрпроектреставрація» у Львові, головного архітектора Дрогобицького району Львівської області, головного архітектора Волинської області, заступника голови Волинської облдержадміністрації, заступника голови Держкомітету будівництва та архітектури України, директора КП «Житлоінвестпроект»...

У 2005-му Юрія Казмірука призначили заступником міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. В цей час багато працював над розробленням законодавчо-нормативної бази щодо спрощення дозвільно-погоджувальних процедур у проектуванні і будівництві. Не вистачить газетної шпальти, щоб назвати всі інші проекти, об’єкти та реставровані пам’ятки архітектури, якими займався волинянин. Стажувався в Агенції з міжнародного розвитку США у Вашингтоні, брав участь у міжнародних форумах як член Національної спілки архітекторів України, член-кореспондент Української академії архітектури, дійсний член Академії будівництва України.

Серед високих посад найбільше дорожив посадою головного архітектора Волинської області. У серпні минулого року мав пропозицію від очільника краю стати заступником голови облдержадміністрації як людина, «рівновіддалена від олігархічних груп і політичних партій». Такий аргумент сприйняв за комплімент, але від посади відмовився. І це рішення не викликає подиву, якщо бути знайомим із Юрієм Казміруком — ​принциповим професіоналом.

У Юрія Йосиповича багато достойних друзів, серед яких — ​Віктор Шумський, Володимир Зелюк, письменник Юрій Зилюк. Архітектор має чималу бібліотеку та оригінальні колекції (одна з них — ​олівців). На дозвіллі — ​він завзятий мисливець, рибалка і може сам скласти «Ниву». Правду кажуть, що талановита людина талановита в усьому.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, дочка композитора Степана Кривенького, автора пісні «Волинь моя».