«Любомльський хліб – найсмачніший»

Раніше тут був маслозавод. У 1990-х роках, коли підприємства масово закривалися, подружжя Козелів вирішило придбати це приміщення. Оксана та Віктор мали на нього різні плани, пов’язані з виробництвом молокопродукції. Але, зваживши всі «за» і «проти», а найголовніше — те, що в Любомлі закрився хлібозавод, зупинилися саме на цьому виді діяльності. Добудували ще один цех.

— Спочатку відкрили свій магазин, куди хліб привозили з інших районів, найбільше з Ківерців. Тоді подумали: «А чому б не спробувати самим?» — розповів засновник підприємства Віктор Козел. — Починали з малих обсягів — на добу випікали близько 600 кг виробів. Поволі розкручувалися, розширювали асортимент, збільшували географію поставок. Тепер щодоби з конвеєра сходить близько чотирьох тонн хлібобулочних виробів.

Щоранку з Любомля у найвіддаленіші села відправляється одинадцять автомобілів зі смачними та запашними буханцями.

За кілька метрів від міні–заводу розноситься неймовірний аромат. Випікають хліб на опарі. Головний технолог Ніна Савош, котра, до речі, тривалий час працювала на подібному підприємстві, розповіла, що їхня продукція має виключно натуральні складники, а для покращення смакових якостей додають сироватку. Закупили чисту культуру — бактерії, з неї самі вирощують закваски. Любомльські хлібопекарі вважають, що бездріжджового тіста як такого не існує — все одно треба додавати якісь замінники, тому й не беруться його випікати. Борошно використовують волинське, а також харківської фірми «Рома», — саме таке підходить для домішування.

У двох цехах встановлені три ротаційні пекарські машини німецької фірми «Кольб». Найбільшим попитом зараз користується хліб «Світязький» і «Волинський», так званих соціальних сортів. Двісті його споживачів — у чотирьох районах: Любомльському, Шацькому, Володимир-Волинському та Турійському. Є ще кондитерський цех, де виготовляють різну смакоту — більше десяти видів кексів та тортиків. А як із конкурентами?

Пан Віктор розповів, що вони їм не заважають, адже споживач здатен оцінити, яка продукція краща.

— Ми не завжди вигравали тендери, тому що ставили реальну вартість. Бо якщо собівартість випічки одного кілограма хліба становить 5,5 гривні, то як можна подавати на тендер майже наполовину меншу ціну? — ділиться наболілим. — Часто нам телефонують самі споживачі й просять доставляти продукцію. Не відмовляємо.

На пекарні взялися виготовляти вермішель домашню, яка теж користується попитом. Закупили спеціальне обладнання у Сербії, там любомльські працівники також пройшли невеличке навчання. Але до масового виробництва ще не приступили: стримує те, що нема гарної упаковки, на яку потрібні час і кошти.

Нещодавно Віктор Козел проходив стажування на одному з хлібопекарських підприємств Голландії, яку організував львівський дріжджовий завод «Ензим». Багато чого корисного побачив і перейняв. Але не всі сорти хліба, які за кордоном вважаються елітними, піді­йдуть нам. Підприємець уже вивчив попит волинського покупця, каже, що в нас подібна продукція не завжди приживається. Вважає, що не потрібно переймати все і у поляків, зазначає, що в нас — смачніші та якісніші вироби, ніж у сусідів за Бугом. Бував на аналогічних заводах у Туреччині, де є що запозичити. До речі, на підприємстві встановлено й турецьке обладнання.

Любомльські пекарі і далі в пошуках, упевнені, що вдосконалюватися потрібно постійно — тоді буде й хороший результат. Особливо працюють над зменшенням собівартості продукції. Якщо хтось у рекламі наголошує, що «хліб на дровах», то любомльчани переважно на них і випікають. Пробували електропечі, але витрати мали значно більші. Тепер по-іншому й не планують.

Щоранку з Любомля у найвіддаленіші села відправляється одинадцять автомобілів зі смачним та запашним хлібом, на який із нетерпінням чекають. Знають продукцію Віктора і Оксани Козелів, з якими поруч трудиться майже п’ятдесят чоловік, і на Сході України, куди її постійно доправляє волонтер Олександр Положевець. І того дня, коли ознайомлювалася з підприємством, два ящики круасанів та інших смаколиків поїхало до бійців на передову. Допомагає подружжя коштами на все необхідне для солдатів, бо вірить, що розбудувати країну можна лише всім спільно — кожен на своєму робочому місці.