Аби подати води брату Степана Бандери, оунівець мусив удавати поляка

Брати провідника ОУН(б) були одними з перших українців, які потрапили в Аушвіц. 27-літній Василь мав за плечима агрономічний факультет Львівської політехніки та філософський факультет Львівського університету, підпільну роботу, ув’язнення в польському концтаборі Береза Картузька. Василь Бандера був учасником ІІ Надзвичайного великого збору ОУН, очолював Службу безпеки обласного проводу ОУН у Станіславі (Івано-Франківськ). Гестапо заарештувало його у вересні 1941 року. Після тюрем Станіслава, Львова та Кракова потрапив в Освенцім. 

«Польська розпашіла голота кинулася мордувати на наших очах цього нашого друга, – писав у спогадах про Василя Бандеру ще один в’язень конц­табору Аушвіц Борис Вітошинський. – Це було для нас жахливо болюче видовище, а найбільше тому, що ніхто з нас не був у силі помогти Василеві. Кожний побитий, деякі до крові, оточений бандою горлорізів, що довбеньками й кулаками давали волю своїм звіриним інстинктам, навіть подумати не міг про якийсь спротив».

Наглядачі-поляки хвалилися, ніби вкололи Василеві смертельну ін’єкцію.

Знущалися не гітлерівці, а таборові прислужники з числа поляків. Братові провідника ОУН поламали ребра, вибили зуби, понівечили обличчя. Відомі й імена його катів – Юзеф Краль та Сташек Подкульські. Пізніше хлопця відвезли в так звану лікарню, яка була не чим іншим, як місцем остаточного знищення людини. Там в’язень номер 49721 і помер. Ще один очевидець подій Олекса Вінтоняк згадує, що наглядачі-поляки хвалилися, ніби вкололи Василеві смертельну ін’єкцію.

Тими днями в Аушвіц прибув і 31-літній Олександр Бандера. Свого часу він навчався на агрономічному факультеті Львівської політехніки, здобув ступінь доктора наук у Римській вищій школі економічно-політичних наук, член станиці ОУН в Римі. Після проголошення Української держави 30 червня 1941 року він повернувся в Україну і був заарештований. В Освенцімі отримав номер 51020. Його катували, як і брата. Зокрема, змушували ногами місити вапняно-цементну суміш і не давали пити. Тоді один із в’язнів-оунівців удав поляка, «вилаяв» стражденика і сказав по-польськи: «Думаєш, ми, поляки, шкодуємо тобі води? Пий, гайдамако!» 

Незабаром Олександр помер. Його смерть спричинилася до певного полегшення становища українців в Освенцімі. Бо дружина Олександра, громадянка Італії, звернулась до свого уряду, і той надіслав запит у Берлін. Після того ув’язнених українців розмістили окремо і так само водили на роботу. 

Тарас СТЕПАНЮК.