Українці, нарешті маємо достойну відповідь поляку Сенкевичу - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 32.32
Українці, нарешті маємо достойну відповідь поляку Сенкевичу

Волинь-нова

Українці, нарешті маємо достойну відповідь поляку Сенкевичу

«Остапе, сину мій, Остапе мій золотий!.. Та ж ніжками маленькими бігав ти по подвір’ячку, а гуси біле своє губили пір’я, аж до суботівської церкви, там, на кручі, бігав–єси, побігав, ловив бабине літо.

І сміявся до квіття, що вишивали царину. Бодай же той пес, що клав пугою на твоє тіло сині пруги, не діждав неділі. Бодай же пекельною мукою, безжальним залізом розвернули йому груди, що він твойого дитячого стогнання й прошення не слухав. Бодай колом зав’язло йому плюгаве слово, що ним тебе гадав споганити, гаспид?» — ​уже з першої сторінки я опинився не вдома на дивані, а ширяв десь над сплюндрованим Суботовим, де плакав–побивався за сином та дружиною Богдан Хмельницький

 

Роман Юрія Косача «День гніву», що вийшов у видавництві «А–ба–ба–га–ла–ма–га», охоплює невеликий період: від травня до вересня 1648 року, але за масштабністю, драматизмом, насиченістю сюжетних ліній просто вражає.

Не в останню чергу він цікавий перегукуванням із сучасністю. Хоча, здавалося б, де табори для «переміщених осіб» (там 1947 року — ​на час виходу книжки — ​перебував Юрій Косач), а де постмайданна Україна. Але наш земляк зумів написати так, що й досі чіпляє. «То тільки проклятуща гідра наша, роксоланської сваволі. То через такі от дурні гирі (голови. — ​Авт.) всі розумні голови летять у нас з плечей. Мало розпалити полумінь, але що буде, коли вихор і на наш бік понесе пожар і вигоримо, витліємо всі дощенту? Мало того — ​сікти джангарем, рубати домахою — ​мало й вікторії, а що далі, мості отамання?» Хіба не про нинішнє, наболіле: Майдан вистояв, а що далі? Виглядає, автор вловив, що українцям із давніх–давен легше один раз зібратися із силами і вигнати панів чи то пак Януковича і його кліку, аніж послідовно і планомірно будувати державу.

А ще мене захопила мова твору: буквально з перших сторінок занурюєшся у розмаїття слів, завдяки яким ніби опиняєшся у старій Україні. Карета стає кочем, гайдамака — ​левенцем, крива шабля — ​карабелею, сутичка — ​фатиґою, екіпірування — ​еквіпутком. Герої летять не сторч­голов, а коміть головою і так далі. Тільки гармат Косач перерахував 9 видів: фальконет, картавна, яструб, шарпанина, сміговниця, серпантина, пищаль, змійка, волкомейка.

А лайка! Просто фантастика. Лярон (злодій), скурчибик (пройдисвіт, негідник), шальвіра (пройдисвіт), гунцвот (негідник), гіпокрит (лицемір), матляр (шахрай), філют (хитрун), фукач (крикун, лайливець), цеп (йолоп, бевзь), тать (розбійник), безецний (підлий, ганебний, ниций), бецман (олух), андибери (розбишаки), гурензон (сучий син). І, зауважте, жодного матюка.

Усеньке дійство роману розгортається якось так телевізійно, ніби картинки бачиш перед очима. Тут тобі й напружені батальні сцени, і широкий соціальний зріз тогочасного суспільства, і карколомні пригоди, і добра порція гумору (здебільшого з вуст такого собі Траквіліонуса Римші), і любовна лінія (як же без кохання!). Тож роман запросто може стати основою для сценарію класного фільму. Одним словом, достойна відповідь на роман Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем».