Медиків «виганяють» за кордон. У кого будемо лікуватися?

І в лікаря, і в сторожа — ​однакова зарплата

— Не можу далі терпіти таке приниження. Одержую 3 тисячі гривень, винаймаю кімнату, за яку треба віддати більше половини цієї суми. Харчі привожу із села. Одягаюся у «секонді». Лікарям часом від пацієнтів перепадає якась гривня. А медсестрам — ​хіба цукерки, та й то рідко. Вижити без підтримки батьків неможливо. Складається враження, що нинішнє керівництво МОЗ планує закрити багато лікарень, тому й створює такі умови, щоб медики шукали роботу за кордоном. Я розумію, що там буде важко. Зараз посилено вчу польську. У відділенні про мої плани ще не знають, не видавайте, щоб не «наврочили», — ​розказувала красуня й розумниця Марійка, 20-річна медсестричка, взявши слово, що не називатиму її прізвища.

Втім, побоювання дівчини марні, бо вже й керівники лікувальних закладів публічно визнають, що далі так тривати не може, існуюча система оплати праці, сумнозвісна тарифна сітка, яка передбачає молодим спеціалістам оклади у 1762 гривні, давно віджила своє. З горем «дотягують» зарплати до рівня мінімальної, у результаті виходить, що і лікар-початківець, і сторож отримують однаково — ​приблизно по 3 тисячі гривень. Фахівці з вищою категорією можуть розраховувати на 4–4,5 тисячі. Не дивно, що на такі жебрацькі подачки від держави медики відповідають заявами про звільнення, а випускники шкіл не хочуть пов’язувати своє життя з галуззю охорони здоров’я. У всіх волинських медичних коледжах цього року — ​недобір студентів, навіть на бюджетну форму навчання претендувало небагато абітурієнтів.

— Уперше за роки існування Луцького медколеджу практично не було конкурсу на молодшого спеціаліста. Важко було виконати держзамовлення, — ​констатувала директор закладу Аліса Хмелькова.

Чиновникам — ​аби цифра була справна

Кілька тижнів тому на офіційному сайті МОЗ розмістили спростування: «Будь-які заяви про стрімке зростання дефіциту кадрів на ринку праці лікарів є необґрунтованими. Упродовж останніх 5 років немає різких змін у кількості вакансій… Офіційна статистика щодо трудової міграції медпрацівників за кордон не ведеться», — ​не визнають проблеми в міністерстві.

Ще один традиційний аргумент столичних чиновників: в Україні більше, аніж у Європі, лікарів на 10 тисяч населення, у нас — ​38, а в них 31—33. Але це вже відверта маніпуляція, МОЗ рахує всіх, хто має вищу медичну освіту, незалежно від місця роботи. Не секрет також, що в цій галузі дуже багато пенсіонерів, які працюють на 1,5–2 ставки, закривають вакансії, чим покращують офіційну статистику. На плечах старшого покоління фактично й тримається медицина. А хто прийде їм на зміну?

На плечах старшого покоління фактично й тримається медицина. А хто прийде їм на зміну?

— На Волині медичні заклади укомплектовані лікарями на 80 відсотків, у сільській місцевості первинна ланка — ​на 67%. Катастрофи нема. Певна кількість вакантних посад дає змогу мати ресурс для стимулювання працівників. Однак цього року став помітнішим відтік кадрів за кордон, і це тривожна тенденція, — ​вважає начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Ігор Ващенюк.
Жителі сіл підтвердять, в області 46 ФАПів не укомплектовані жодним медичним працівником, добрий десяток амбулаторій жде — ​не діждеться сімейних лікарів. Медсестрами Волинь «на папері» забезпечена на 96 відсотків. Реально ж навіть у лікувальних закладах Луцька їх бракує. Днями зустріла знайому.

— Сиджу біля чоловіка, який переніс інсульт, і бачу, наскільки завантажені сестрички у неврології. Вночі чергувало двоє дівчат, а пацієнтів 70. І майже всі важкі, лежачі, біля яких треба натупатися, — ​співчувала медикам жінка.

А розплачуватися доведеться нам із вами…

У Луцькій міській лікарні сподівалися, що прийдуть на роботу 15 випускниць медколеджів, але в них виявилися інші плани. А тим часом працівниці йдуть у декретні відпустки, знаходять собі краще оплачувану роботу у приватних закладах або й виїжджають за кордон. Наприклад, тільки з кардіологічного відділення одна медсестра влаштувалася в Бельгії, інша — ​у Німеччині.

— Звільняються дуже кваліфіковані й сумлінні працівники, яким буде важко знайти заміну. Недавно дві наші медсестри поїхали до Польщі, ще одна знайшла собі роботу в хоспісі в Чехії. А як при таких мізерних зарплатах втримати реабілітологів? Їхній статус у нас досі не визначений, а люди не можуть жити обіцянками, — ​з великим уболіванням розповідала головний лікар Волинського обласного госпіталю для ветеранів війни Тетяна Масікова. — ​З іншого боку, і за кордоном манна з неба не падає. Мій син, наприклад, якийсь час працював асистентом хірурга у Німеччині. Для цього потрібно було вивчити мову, скласти екзамен, отримати сертифікат. Щоб тебе визнали хірургом, треба шість років відпрацювати, провести певну кількість операцій. Є й інші складнощі. Мій син повернувся до Луцька, працює у міській лікарні.

Поліпшити ситуацію із забезпеченням волинської медицини кадрами сподіваються за рахунок інтернів. Цього року в область прибуло 132 випускники з 12 вищих медичних навчальних закладів, кажуть, рекордна кількість.

Чи схочуть молоді спеціалісти працювати в районах, залежатиме від влади на місцях. Держава, схоже, перекладає цю проблему на плечі громад, однак і ті не поспішають «розкошелюватися» на доплати чи інші заохочення для медиків. А розплачуватися доведеться нам із вами…