П’ята пора року - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.84 € 31.41
П’ята пора року

Фото google.com.ua.

П’ята пора року

У цій жінці живе щось невловиме, магічне, невимовне. Здається, якби художник створив її портрет, то вона не змогла б довго всидіти на полотні. Утекла б…

Світ захоплюється цією жінкою. І поблажливо усміхається, коли вона витончено обманює… себе. Хай повірять усі, що в неї все гаразд, а як насправді – ніхто не повинен навіть здогадуватися.

Яке у неї ім’я? Називаю її по-різному: Жінкою з осені, П’ятою порою року, Сонечком…

Іноді вона викликає у мене роздратування і я подумки всаджую її на мітлу й посилаю… до моря. Знаю, вона його любить.

Інколи їй буває важко. Хочеться не те що виплакатися – виревітися. Але цього вона собі дозволити не може. Підпухлі, почервонілі повіки, синці під очима, бурячковий ніс… О ні! Депресія?

Їй сумно з цією жінкою. Стрес? Найкращий засіб від нього – гарно виглядати. Ось саме за це я називаю її П’ятою порою року. Чим гірше – тим ліпше!..

Ллє дощ, вітер норовить вирвати з рук парасольку… Розхристаний настрій відповідає погоді. А вона, перестрибуючи калабані, і, немов обминаючи холодні краплі, кудись поспішає. Дехто з жіноцтва проводить її заздрісним поглядом. Дарма! Просто любить дощ…

Вона обожнює осінь. Полюбляє загубитися у терпко-полиновому сивому тумані, вдихати пряний аромат холодних хризантем, приносити додому букетики з різнобарвного листя… Жінка з осені…

Але в її душі стільки літа! Воно ніколи не відлітає у вирій. Вона роздаровує клаптики літа знайомим і незнайомим. За це я називаю її Сонечком…

В її душі стільки літа! Воно ніколи не відлітає у вирій.

Інколи здається, що вона любить свої негаразди. Не уявляю її без них. Коли б трапилося таке, що з її життя зникли проблеми, то обов’язково їх створила б.

Її вік, як і ім’я, також значення не має. Вона не належить до тих жінок, котрі роблять з цього велику таємницю, бо ж кількість прожитих років не зменшиться.

Якось застала її у жахливому стані. «І все-таки тебе життя дістало!» – подумала. Хотіла сказати щось втішне. Але вона, допиваючи, мабуть, другий літр кави, запитала: «Хочеш, дам тобі «рецепт», як позбутися занепаду сил? Одна знайома поділилася. Треба наповнити посудину по вінця сирим тертим буряком насиченого червоного кольору і залити горілкою. Усе це настоювати при кімнатній температурі протягом дванадцяти діб. І коли відчуваєш, що втрачаєш сили, потрібно пити «мікстуру» по одному маленькому келишку перед їжею. Хай йому грець! У мене ж нині занепад сил! Поки буряк настоїться, може й кінець світу настати».

Вона пропонує червоне вино та салат із червоного буряка… Цікавлюся, що ж усе-таки трапилося. Показує свої улюблені туфлі. Один – без підбора. Як я розумію її розпачливий стан!

Інколи ж мені подобається її не розуміти. І не погоджуватися з нею. І заперечувати…

Знаю, її багато хто любить. Нею захоплюються. А дехто її не може терпіти. Не тому, що комусь заподіяла зло. Тому, що вміє бути собою. І вміє бути жінкою.

«Здається, я випадково потрапила в цей світ, у це негалантне століття. Може, мене загубили?» – любить повторювати вона. І довго вдивляється в небеса, немов очікуючи відповіді…

Ольга ЧОРНА