От переплисти б кілометри льоду з дельфінами на той бік моря…

Але насамперед повторимо запитання 38–го туру, із відповіді на яке ми почали вже мову.

«Гарбуз із секретом» — 38 (2018)

Цього разу в гарбузі ми заховали фото, зроблене влітку. Герої цієї світлини за своїми характеристиками і вміннями підпадають під такий асоціативний ряд: «доктори наук», здатні на операцію без швів і крові; працівники ДСНС; Аполлони і пристрасні коханці; любителі молока, риби (навіть без пива) і «95 кварталу»; найулюбленіші артисти у Трускавці, яким би у Делі заборонили таку діяльність; патріоти України — але особистості не нашого роду; а ще їхнім іменем назвали світовий стиль у…

Чиє фото ми заховали в гарбузі?

Ми думали, що запитання буде неймовірно легким, а виявилося воно надзвичайно важким, адже слово–відповідь «Дельфіни» розгадали лише 4 наші учасники. Згідно з жеребкуванням, яке провела чарівна прес–секретар прокурора Волині Наталія Мурахевич, по 100 гривень призових отримають Наталія Горло із міста Запоріжжя (ура, маємо на берегах Дніпра нового друга–читача! А яка красива українська мова в пані Наталії!) і Галина Слобода із села Павловичі Локачинського району (неодноразовий уже тріумфатор нашого конкурсу — віват!).

Уряд Індії присвоїв дельфінам статус «особистостей, що не належать до людського роду» — там дельфінарії заборонені законом.

А 150 гривень за найкращу історію — беззаперечно — дістануться Лілії Бондарук із Луцька, яка вже ставала переможцем «Гарбуза із секретом». Ви самі переконаєтесь, що її вікторія заслужена!

Просимо переможців надіслати на адресу редакції копії першої і другої сторінок паспорта та ідентифікаційного коду.

А тепер час нових відкриттів — оголошуємо чергове завдання.

«Гарбуз із секретом» — 41 (2018)

У редакцію принесли оголошення про згубу. Точніше, про знахідку одного предмета і сам цей предмет. Головний редактор, поглянувши на нього, дав завдання завідувачу кримінального відділу скласти текст, використовуючи… чорний гумор. Вийшло так: «2 жовтня ввечері у місті, що асоціюється з батярами і кнайпами, на вулиці одного талановитого пана Остапа у дворі будинку, де не поважають блатняк, було знайдено невідому поранену жінку, зв’язану чотирма шнурками. Особливі прикмети: колір її шкіри наближений до коричневого, тіло нагадує скульптуру Скіфська баба, по обидва боки зіяють рани аж до душі… Поруч — палиця, якою жінку так били, що жителі із сусідніх будинків замість прибігти на її крик, позачиняли вікна…»

Що за предмет було знайдено, а ми заховали у гарбузі?

Слово–відповідь треба надіслати до 16 жовтня тільки у вигляді sms–повідомлення на номери: 0501354776 і 0672829775 (наприклад: «М’яч», «Три ведмеді», «Марина Бойко»).

Увага: з одного номера можна відправляти лише одне sms! Цей номер і братиме участь у жеребкуванні при розіграші призових 200 гривень, якщо правильних відповідей буде більше двох. А ще спеціальний приз — 150 гривень — отримає той, хто в листі на поштову адресу (43 025, Луцьк, просп. Волі, 13) чи електронну ([email protected]) найяскравіше опише, як шукав чи шукали правильну відповідь.

До зустрічі!

Грицько ГАРБУЗ.

 

«Дякую Грицькові Гарбузу за те, що… поплакала»

Все дельфины в ураган, в ураган, в ураган

Уплывают в океан, в океан, в океан;

Лишь один из них отстал, ша–лу–ла–лу–ла,

Лишь один в беду попал, о–е-е–е… –

виводили ми з подругами у роки юності в піонерському таборі ім. Олега Кошового, що в Дачному під Луцьком, нехитру пісеньку, і не в однієї із нас текла чиста дівоча сльоза, бо ж переймалися долею тієї симпатичної морської істоти. Як, здається, недавно те було, а минула ціла епоха. Країни, де були піонерські табори, більше нема, хоча дитячий табір у Дачному все таки є, але має іншу назву, і тінейджерський фольклор, певно, там нині інакший. Втім, і мої музичні смаки відтоді теж кардинально змінилися, і під настрій я мугикаю собі щось із репертуару Стінга чи гурту «Без обмежень»… Та в мене знову, як у юності, течуть сльози, і «винен» у тому ваш «Гарбуз із секретом». Ні, не тому що згадала ту пісню та знову запечалилася бідолахою–дельфіном, хоча поностальгувати було навіть приємно, та й історія та, якщо не зраджує мені пам’ять, закінчилася хеппіендом. Але про все за порядком.

«Бо що для дельфіна природно, то для людини — мазохізм, але, зрештою, кожен має право на свої дивацтва».

Отже, отримавши газету з черговим завданням, почала уважно вчитуватись, і якось само собою замість трьох крапок у кінці останнього речення у мене народилося слово «плавання», тобто «…а ще їхнім іменем назвали світовий стиль у плаванні». Все, пазл склався — у гарбузі фото дельфінів. До речі, технічно досить складний стиль. Хоч існує ще одна назва — батерфляй, тобто «метелик», але, на мій погляд, нічого спільного з цим невагомим створінням той стиль не має. Скоріш, плавці справді нагадують дельфінів: верхня ліва і права частини тіла одночасно здійснюють потужний гребок, а ноги намагаються відтворити хвилеподібні рухи вверх–вниз — так, як це роблять справжні дельфіни, на відміну від риб, котрі крутять хвостами горизонтально. Як на мене, то навіщо перетворювати прекрасний процес спілкування з водою в каторгу? Бо що для дельфіна природно, то для людини — мазохізм, але, зрештою, кожен має право на свої дивацтва. З такими легкими думками я й надіслала слово–відповідь — «ДЕЛЬФІНИ». Ну а далі розпочалося найцікавіше, бо хотілося мені, як завше, дізнатися більше, і почала я гуглити. Про здатність цих ссавців оперувати без швів і крові та про те, що вони не раз рятували людей, я щось колись чула–читала–дивилась. Зацікавила мене інформація про дельфінарій у Трускавці — не знала, що він там є, хоча й відпочивала у цьому місті недавно. Дізналась і про те, що в Індії дельфінарії заборонені законом, а попутно — що й у нас наче готуються такий закон прийняти. Словом, цікавинок «нарила» доволі. Єдине, певно, чого не знайшла у всесвітній мережі: який зв’язок дельфіни мають із «95 кварталом». Телевізор я вже років 10 не дивлюсь, але й люди, котрі пульта з рук не випускають і «квартальників» обожнюють, нічим допомогти мені не змогли; отож сподіваюсь отримати ту відповідь на сторінках вашої газети. (Вона вже є у підзаголовку головної статті, пані Ліліє. — Ред.)

А тепер про головне, про те, що вразило аж до сліз. Про українських бойових дельфінів у Криму, котрі після окупації півострова росіянами не тільки відмовились виконувати команди нових тренерів, а й перестали приймати їжу — і невдовзі загинули. Процитую з цього приводу слова представника Президента України в Автономній Республіці Крим Бориса Бабіна: «Дуже сумно, що багато українських військових, які 2014 року дислокувалися в Криму, поставилися до питання присяги і вірності прапору значно гірше, ніж ці дельфіни». Що ж, ліпше не скажеш, хоча насправді дуже сумно… І я щиро дякую Грицькові Гарбузу за те, що отримала нові знання, і за те, що поплакала, бо то були сльози очищення, і за те, що ось зараз, коли набираю цей текст, слухаю у виконанні незабутнього Кузьми:

Зайди в холодну воду,

Не бійся намочити ноги,

Переплисти кілометри льоду

З дельфінами на той бік моря.

Лілія БОНДАРУК.