Мілана ще довго чекала, що з протеза з’являться її відірвані вибухом снаряда пальчики… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.71 € 31.53
Мілана ще довго чекала, що з протеза з’являться її відірвані вибухом снаряда пальчики…

Цей будинок у прифронтовому Маріуполі тепер знають усі.

Фото articles.t1.ua

Мілана ще довго чекала, що з протеза з’являться її відірвані вибухом снаряда пальчики…

Таких життєвих історій, як у цієї шестирічної дівчинки, не має бути!!! Ніде, у жодній країні, у жодному часі, у жодних батьків!!! Здається, діти — ​то така свята частина людства, що їх мало би обминати усіляке лихо, природне і «від людини». На болючий жаль, не обминає

Художник Сашко Корбан сподівається, що його зображення Мілани, величезний мурал — ​на усю стіну 15–поверхівки в Маріуполі — ​зворушить людські душі на нові й нові хвилі співчуття, уваги і добра до земляків на Донбасі. Не тільки він має надію, що жаліслива історія–крик не повториться…

«У мами кров! Допоможіть!» — ​плач дівчинки з руїн магазину почув чоловік, який ховався від снарядів неподалік. Він доправив закривавлену дитину до лікарні, а ще розповів, як кричав її мамі, щоб лягала, коли та в останні секунди життя намагалася зачинити двері крамниці.

24 січня 2015 року російські найманці розпочали артобстріл Маріуполя з «Градів». У цей день 27–літня Оля Абдурашитова взяла донечку на роботу. Так склалося, що напарниця зламала ногу, що тоді ще 3–річну малу ні з ким було лишити вдома, що місце роботи — ​магазин — ​був у тому мікрорайоні, який обрали бойовики. Те, що сталося, називають «прямим попаданням». Окрім Ольги, у чорну суботу загинула 31 людина, 108 (включно з дітьми) зазнали поранень.

Загибла жінка за чотири дні до трагедії зізналася мамі, що має погане передчуття. «Трапиться щось страшне. У мене душа болить». Ці слова бабуся Мілани з важким зітханням пригадуватиме згодом разом зі своїм маренням: «У ніч перед бомбардуванням мені приснився страшний сон. Ніби в небі летить палаючий літак, а до нашого дому йдуть шеренги солдатів і топчуть чобітьми зелену траву. Якби я знала, що таке можливе, якби могла повернути час назад…» (Деякі користувачі соцмереж згодом зауважать, що Ольга Абдурашитова на своїй сторінці в інтернеті закликала росіян швидше звільнити Донбас від української армії. Бабуся дівчинки відмовлятиметься спілкуватися з пресою про політичні уподобання доньки.)

Маленьку Мілану врятували, однак хірурги змушені були ампутувати їй частину лівої ніжки, надто роздробленої снарядом.

Маленьку Мілану врятували, однак хірурги змушені були ампутувати їй частину лівої ніжки, надто роздробленої снарядом. Відновлювалася дівчинка важко. Криком реагувала на будь–який звук, боялася яскравого світла, просила назад свою ніжку і пальчики, а головне — ​тужила за мамою. З психологами спілкувалася, накрившись із головою ковдрою. Її просили малювати. Вона вимальовувала своє горе на сотнях аркушів. Усі вони дихали страхом.

Гроші на лікування дівчинки передавали люди з різних регіонів України. Бабуся дякувала незнайомим і журилася, що тато Міланки, який не хотів її народження, відмовився прийти до неї навіть за таких обставин. А потім були операції… Протез дівчинка отримала від німецького фонду Фріца Кройцера. «За всю історію фонду це перша дитина, яка втратила кінцівку в результаті військових дій», — ​зазначила Христина Кройцер. Ця установа взялася фінансувати протезування Міланці до повноліття. Німецькі медики називають її особливою, сміливою і хай там що — ​життєрадісною. Їй поставили протез, і вона одразу ж пішла. Без підтримки і без палички.

Тепер Мілана Абдурашитова начебто нічим не вирізняється з–поміж ровесників: бігає, катається на велосипеді. Як була менша, ще чекала, що з протеза таки з’являться пальчики. Чекала і маму, допоки бабуся не зібрала усю мужність і не показала зірку на небі, на яку перебралася така дорога їм людина.

6–літнім дівчаткам світ має здаватися бездоганно чудовим і цікавим. У Міланиному світокраї є болюча щербина. Хочеться сподіватися, що навколо неї ніколи не бракуватиме добродіїв і та щербина з часом пом’якшить свою гостроту. Щастя тобі, дитино!

За матеріалами сайтів gazeta. ua, 
fdu.org.ua, fakty.ua, mrpl.city

 

Дівчинка, яка осиротіла через війну, дивиться на світ з мурала, що на проспекті Миру.
Дівчинка, яка осиротіла через війну, дивиться на світ з мурала, що на проспекті Миру.

 

Скільки вже горя пережила ця дитина.
Скільки вже горя пережила ця дитина.

 

Щасти тобі, дитино!
Щасти тобі, дитино!

 

Художник Сашко Корбан сподівається, що цей величезний мурал спонукатиме людей бути добрішими.
Художник Сашко Корбан сподівається, що цей величезний мурал спонукатиме людей бути добрішими.