Юна Тигриця спочатку заплакала, а потім поклала всіх суперниць одним прийомом
Здобувши у віці 17 років і 11 місяців «золото» Чемпіонату світу, киянка Дарія Білодід стала наймолодшою переможницею планетарного форуму в історії дзюдо і першою українкою, яка отримала цей титул. У чоловіків прем’єрну медаль найвищої проби нам подарував Георгій Зантарая, котрий на цьогорічному ЧС виборов «бронзу»
Дарія розпочала активно займатися дзюдо із 6 літ, адже її тато й мама — відомі дзюдоїсти. Геннадій Білодід — дворазовий чемпіон Європи, призер світової першості та учасник трьох Олімпіад. Мама — Світлана Кузнєцова — майстер спорту СРСР, чемпіонка молодіжної першості Союзу й України. Нині батьки входять до тренерського штабу юної зірки спорту
«Усі сльози висушили слова: «Це вони її не люблять!»
— Дашо, у фіналі, одразу після того, як зрозуміла, що провела переможний прийом ще до оголошення суддівського вердикту, ти не змогла стримати сліз щастя…
— Так, божевільна напруга десь зникла за частку секунди. Емоції зашкалювали, пам’ятаю, підбігла до мами, обійняла її, а ось що вона мені сказала, намагаюся згадати, але не можу…
— А мама пам’ятає?
— Звичайно, — усміхається Світлана Кузнєцова. — Прокричала: «Дашо, ти — найкраща, ти зробила це!»
— Знаю, що сльози були не лише після останнього бою чемпіонату, а й перед першим поєдинком…
Через перелом мені зав’язали рот, три тижні довелося їсти через трубочку. Але я тренувалася вже через кілька днів. Важко було дихати, адже можна було тільки носом і кисню не вистачало. Але я не здавалась, бо без дзюдо не можу!
— Справді, коли оголосили, що вже в стартовому поєдинку зустрічаюся з представницею Косова Дістрією Краснікі, яку вважала набагато сильнішою за всіх попередніх олімпійських чемпіонок, заплакала. Косоварка — срібний призер Чемпіонату Європи в категорії до 52 кг. Вона «опустилась» у категорію нижчу, тобто мою — до 48, тому що в попередній уже виступає її легендарна землячка — олімпійська чемпіонка Майлінда Кельменді. Кельменді я вважала своїм кумиром. Саме вона готувала до бою зі мною Дістрію Краснікі. Тому після оголошення жеребкування хвилин зо двадцять я ридала: «Чому мені так не щастить?» і «За що вони мене так не люблять?» Але ввечері моральну напругу зняв Богдан Ядов, котрий виступає в категорії до 66 кг, який сказав: «Це вони її не люблять! Одразу «викинули» тобі косоварку в суперниці, щоб вона вже після першої зустрічі вилетіла!» І тоді мені психологічно стало легше.
— Усіх суперниць ти перемогла достроково одним і тим же прийомом — «O — Uchi — Gari» (внутрішня підніжка суперника). Хто запропонував таку тактику?
— Насправді перед Чемпіонатом світу я готувала інший прийом — задню підніжку. Вона в мене непогано виходила, і я думала: «Ось це буде моя головна зброя!» Але насправді той прийом так і не довелося жодного разу застосувати. У дзюдо все непередбачувано — і якщо думати про якийсь конкретний кидок, то нічого не вийде. Я діяла залежно від ситуації, бо в нашому виді спорту покарання настає миттєво.
«Три тижні їла через трубочку, але не припиняла тренуватись»
— Чемпіонату світу для тебе могло б і не бути — весною у спарингу із дзюдоїстом–хлопцем ти отримала перелом челюсті…
— Це сталося перед Чемпіонатом Європи. Боролася з одним хлопцем. Виконала кидок бездоганно, суперник упав. Та, падаючи, головою вдарив мене в щелепу. Спочатку було боляче і фізично, і психологічно. Через перелом мені зав’язали рот, три тижні довелося їсти через трубочку. Але я тренувалася вже через кілька днів. Важко було дихати, адже можна було тільки носом, і кисню не вистачало. Але я не здавалась, бо без дзюдо не можу!
— А за місяць до Чемпіонату світу — нова травма?
— Так, на зборах у Заросляку, знову ж у спарингу. Перелом носа, ми одразу поїхали в Івано–Франківськ, щоб скласти кісточки. Все зробили, ніс зажив швидко — за три дні, так що можна сказати обійшлася переляком. Через трохи зробимо ринопластику.
— Чого більше лякалась, коли отримувала травми, що змагання пропустиш чи за свою зовнішність?
— Чесно? Образливо було, що змагання пропущу. Більше про мою зовнішність піклуються тато і мама, які кажуть, що дзюдо рано чи пізно закінчиться, а життя і після спорту триватиме.
— Тобто, я зрозумів, тато проти твоєї кар’єри моделі вже виступає не так категорично, як було раніше?
— Але лише за однієї умови — моделі в ролі спортсменки, — усміхається Дарія. — Навіть після того, як я у фіналі поборола чемпіонку світу Фуну Тонакі з Японії, одна японська компанія запропонувала мені контракт на рекламу своїх брендів. Ми вже майже уклали угоду. Скажу, що точно не буду рекламувати алкоголь та спідню білизну.
P.S. А чому Дарію ми назвали Тигрицею? Про це розповіла її мама Світлана Кузнєцова: «Даша, коли виходить на поєдинок, дивиться на суперницю спідлоба, з’їдаючи її цим поглядом. Одразу видно бойовий настрій. Ось ми з чоловіком і назвали це поглядом Тигриці».
Олександр ГЛИВІНСЬКИЙ,
sport.ua
