Книжкова одіссея дилетанта - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.84 € 31.41
Книжкова одіссея дилетанта

Два Шевченківські лауреати — ​Дмитро Павличко та Іван Малкович – підписують книги та вітаються з читачами.

Фото Кості ГАРБАРЧУКА.

Книжкова одіссея дилетанта

Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя «Газети Волинь» Кость ГАРБАРЧУК

…дитячим спогадом про крадений посібник

Коли нещодавно читав оригінальний роман австралійського письменника Маркуса Зузака «Крадійка книжок», то пригадав один ганебний момент із власного життя — ​про свій злодійський досвід, хоч автор розповідає більш трагічну історію про нацистську Німеччину…

У моїх батьків не було домашньої бібліотеки. Та й звідки вона могла взятися у звичайних селян, які у віці сорока років переїхали в районний центр і стали городянами. Але побачивши любов школяра до друкованого слова, мама взялася купувати мені нові видання. Якщо не враховувати пригодницьку й фантастичну літературу, то моя книжкова одіссея розпочалася з роману Василя Земляка «Лебедина зграя». Непоганий вибір, як на застійні 1970-ті. Це вже згодом я дізнався історію самого письменника, українського чеха Вацлава Вацика, котрий прожив лише 53 роки й став одним із авторів вітчизняної химерної прози. А Іван Миколайчук за цим твором зняв фільм-притчу «Вавилон XX».

Автор із письменником Володимиром Даниленком.
Автор із письменником Володимиром Даниленком.

 Книга за книгою — ​і стала формуватися бібліотека, яка поповнювалася різними шляхами. Щось дарували, а щось сам купував і навіть… крав. Щоправда, перед цим побував в одного старшого на кілька років за мене, як ми тоді казали пацана, й був приголомшений побаченим. Звали його Гапіком, проживав він у бараці біля аптеки в центрі міста. Його знали у «вузьких колах» як книжкового злодія. Посеред величезної кімнати стояли стелажі з краденими виданнями. Як на той дефіцитний час, то дійсно справжнє багатство: чого варта серія «Библиотека литературы США», яку навіть не всі райкоми партії мали, зібрання творів класиків, щоправда, розрізнені томи, шпигунські історії, романи шалено популярних тоді в Союзі фантастів Олександра Бєляєва та Івана Єфремова. На кожному примірнику — ​штамп якоїсь бібліотеки. Оскільки Гапік, як «кваліфікований фахівець» своєї справи, добре розбирався у книжковому морі й мотлоху додому не приносив, то мене зверхньо називав дилетантом і пояснював, як правильно красти. Технологія досить проста. Йдеш у бібліотеку, вибираєш потрібну тобі книгу, заходиш за стелажі й ховаєш її за спину під кофту. Тому найкраще вибиратися «на промисел» восени чи взимку, одягненим у куртку. А для відволікання уваги бібліотекарки вибрати кілька книжечок та записати у формуляр. Я ніяк не міг наважитися зробити перший крок і порушити сьому заповідь «Не кради». Але дуже вже хотів мати одне видання. Мені якраз подарували перший фотоапарат «Смена». А в районній бібліотеці я побачив розкішний посібник «Искусство фотографии» з чорно-білими знімками. Це видання мені снилося, і я його таки поцупив. Руки тремтіли, серце вискакувало, я й досі червонію при згадці про ту мить. Коли ніс під сорочкою додому, то мені здавалося — ​всі здогадуються, що я став злодієм. Той єдиний крадений посібник мені зовсім не знадобився, але докори сумління довго не давали спокійно спати. З тих пір книги лише купую, а ще люблю дарувати, але тільки людям, які їх читають.

…вибором між Адамом Міхніком та Богданом Жолдаком на тлі кольорових парасольок

Для мене вересневий Львів пахне не лише запашною кавою, але й новенькими книгами. Вони скрізь: від розкладки на залізничному вокзалі й до дзеркальної зали палацу Потоцьких. Над проїжджою частиною вулиці Коперника, де відбуваються головні події книжкового Форуму, всім гостям радісного настрою додає оригінальна інсталяція з різнобарвних парасольок. Вони ніби завмерли в польоті на тлі синього неба та старовинних австрійських кам’яниць. Відразу спадають на думку слова поета Миколи Рябчука, колись давно сказані про Львів: «Це місто наше і воно єдине…»

Це ж не ярмарок, а свято людей, які цінують друковане слово.

Ще не встиг прочитати всіх новинок, придбаних на минулому Форумі видавців у місті Лева, як уже прийшла пора вирушати на наступний — ​цьогорічний ювілейний 25 BookForum. Скажете, навіщо туди їхати, адже нині книги можна придбати в магазинах чи замовити через інтернет. Звичайно, але це ж не ярмарок, а свято людей, які цінують друковане слово. Головний культурний фестиваль України, а його нинішня тема — ​«Ринок свободи». Тільки не плутати з однією партією, яка майже так само називається.

Уважно переглянув програму заходів та подій і стало прикро, що деякі з них збігалися за часом, тому потрібно визначатися: чи йти на презентацію книги Богдана Жолдака про геніального перекладача Миколу Лукаша в палац Потоцьких, чи бігти в театр Леся Курбаса на зустріч із польським інтелектуалом Адамом Міхніком. Найбільша проблема — ​це бажання встигнути скрізь одночасно.

…нагодою познайомитися з класиками нинішніми та майбутніми

Найважливіше, за що я люблю львівський Форум, — ​можливість безпосереднього спілкування з літераторами. На першому поверсі біля стенду видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» жваво розмовляють двоє класних поетів різних поколінь, Шевченківські лауреати — ​Дмитро Павличко (1977) та Іван Малкович (2017) — ​і водночас підписують книги та вітаються зі своїми відданими читачами. Мені так і не вдалося їх сфотографувати разом — ​весь час хтось підходив.

Для мене Форум — ​це враження, емоції та зустрічі: Володимир Даниленко та Андрій Курков, Остап Українець та Сергій Жадан, десятки інших молодих і сивочолих письменників. Уже традиційно придбав для нашої редакційної книгозбірні новинки з автографами авторів. Щоправда, ціни «кусаються».

***

Неодноразово доводилося чути думки про те, що паперові книги зникнуть, мовляв, одним кліком можна скачати електронний варіант й не тратити великих грошей. Мої аргументи таким скептикам прості: купуючи те чи інше видання, ми з вами допомагаємо передусім автору. Адже таким чином даємо можливість писати нові ще кращі й талановитіші твори, котрі приємно здивують. Це так само як читачі «Волині» передплачують газету й фінансово підтримують нас — ​об’єктивний та незалежний від жодного олігарха та будь-якої партії інформаційний ресурс.