Зробив на копійку — і протрубив на весь світ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 32.32
Зробив на копійку —  і протрубив на весь світ

Волинь-нова

Зробив на копійку — і протрубив на весь світ

Таки мав рацію давньокитайський філософ Лао-Цзи, коли казав, що добро треба робити добрим людям і тим самим виховувати чесноти в інших. А я б іще додала: воно має йти від щирого серця і не бути показним

Завжди з пієтетом ставилася до екс-мера Луцька Миколи Романюка, котрий, роблячи добрі справи, не любив піаритися. Кілька десятків років поспіль він приходив на свято Миколая із солодкими подарунками до малят у Будинок дитини. Як казав, за велінням серця. Скромний від природи, ніяковів, коли ми, журналісти, ув’язувалися за ним, щоб розповісти про добру справу. Говорив: «Не для того я тут, щоб ви писали». А якось директор закладу Володимир Алейніков розповів, що Микола Романюк допомагав сиротам у найскрутніші часи, коли до них ще не зачастили меценати і їм не вистачало не лише цукерок та печива, а й продуктів, пелюшок, одягу... Тоді він ще не був міським головою. Тож допомагати його спонукала не посада, а совість і доброта. Купував речі, продукти, нерідко докладаючи і власні кошти, бо забезпечити дітей усім необхідним вважав справою честі.

На жаль, безкорисливих доброчинців нині не так уже й багато. Чимало сильних світу цього спотворили поняття, в основі якого лежить милосердя, любов до ближнього. Вони розуміють його по-своєму. Для багатьох благодійність стала можливістю показати себе у найкращому світлі. Бізнесмени, артисти, політики активно експлуатують її, думаючи лише про славу і власний зиск. В акціях, які проводять у місті різноманітні фірми, супермаркети, чомусь більше піару, ніж реальної доброти, щирості, турботи про людей.

Мені не раз доводилося бувати під час передачі продуктів будинкам престарілих, сиротинцям, школам-інтернатам для особливих дітей. Коли бачила, як державні чиновники чи інші високопосадовці, усміхаючись в об’єктиви телекамер, передають масло, крупи, печиво, цитрусові, ледве стримувалася, щоб не запитати: невже ви вважаєте, що діти хочуть їсти лише на свято? Але найцинічніше, коли чуєш, що благодійник оголошує вартість подарунка, вішає на нього, так би мовити, цінник. Я не стверджую, що про добру справу не слід говорити. Але ж треба мати міру, не перехвалювати себе.

На благодійництві нерідко спекулюють і політики. Спалах доброчинності, меценатства завжди розпочинається перед виборами. Тоді оживають сплячі фонди, про які електорат уже й забув, з’являються, як гриби після дощу, нові. Претенденти на крісло у Верховній Раді чи у місцевій починають робити добрі справи. Обов’язково гучно, з представниками засобів масової інформації. Особливо полюбляють телевізійників. Ті не лише розкажуть, а й покажуть їх у всій красі. Часом доходить до курйозів. Мешканці одного із сіл поблизу Луцька й нині зі сміхом згадують, як відомий бізнесмен, не здобувши омріяний депутатський мандат, забрав із храму свій подарунок. А буває й таке, що засипле чиновник чи підприємець яму в дворі багатоповерхівки — і вже хизується, розповідає про це журналістам. Як кажуть у народі, зробив на копійку — і протрубив на весь світ. Тим часом справжня благодійність має бути таємна. А добрі справи, виставлені напоказ, — прояв гордині й марнославства.