«Два поверхи» мозку
«Коли мій 3-річний син впадає в істерику, я просто іду від нього. Ігнорую повністю. Хай не думає, що зможе маніпулювати мною! Он сусідський уже десять має й істерики його ще більш несамовиті, ніж у мого. Цього я точно не хочу!» – міркування однієї мами ніби є слушним, нібито раціональним. Нібито. А все тому, що істерик насправді є два види. Буває, що діти влаштовують їх навмисне, планують, але є й емоційні зриви. І в менших, і в дорослих. Отож, ігнорувати, провчати є сенс того, хто розуміє, що робить, але не того, кого накрила хвиля гніву, розпачу чи просто складна хвиля з кількох емоцій одночасно
Що робити, якщо дитина справді не може дати ради своїм емоціям? Однозначно, співпереживати їй… Не так давно мій малюк так азартно грався надворі, але я мусила його забрати. Хоч і попередила, що будемо удома теж будувати будиночок, він усе одно був неготовим покинути свою цікавезність. Отож, двір залив потужний рев, присмачений розмахуванням руками і ногами, і як же не впасти при цьому на землю?! (Типова істерика другого типу. З дорослішанням дитина вчиться зупиняти себе. Не без допомоги батьків, певна річ). Отож, я вгамувала в собі роздратування, обняла його і просто сиділа з ним деякий час. Він ще пручався, притримала ручки і взялася дуже-дуже спокійно розповідати, хто нас чекає удома. Це називається «встановити емоційний зв’язок і відволікти увагу на інше». Акція працює, головне мати самовладання. Якось не задумувалася чому. Але з цікавістю дізналася у новопридбаній книзі «Секрети мозку. 12 стратегій розвитку дитини». Виявляється, суть у взаємодії між «першим і другим поверхами» мозку!
Коли в малюка істерика, тут одна рада – заспокоїти дитину, показати, що ми її розуміємо і співчуваємо. А от обговорити її поведінку рекомендують при «повному штилі».
Один із авторів книги – доктор медичних наук Деніел Сігел – каже, що людський мозок не тільки поділяється на праву і ліву півкулі: якщо дивитися на нього знизу вгору, то можна виділити умовно два поверхи, фундаментальний перший і наступний, вищий за складністю. «Нижній поверх» відповідає за базові функції (приміром, дихання, моргання), за вроджені реакції та імпульси, а також за сильні емоції (з-поміж них гнів і страх). Злість теж звідси, з нижньої частини. А от наступний поверх (від перенісся) містить кору великих півкуль. Його можна порівняти, каже Сігел, із великою навчальною лабораторією, з бібліотекою. Тут формується мислення, уява, планування. «Він відповідає за більшість якостей, які ми хочемо бачити в наших дітях». Мова про самопізнання, контроль над емоціями і тілом, здатність співчувати, про мораль. Головне те, що складніший поверх розбудовується довго і досягає зрілості аж у 25!!! років! Батьки повинні допомогти побудувати символічні сходи між цими поверхами. «Верхній поверх мозку може… допомагати заспокоювати сильні реакції, імпульси та емоції з нижнього…» Дитина цьому навчається поступово, аж до дорослості. І як це важливо для нас, мам і тат, ми повинні узгодити свої очікування від дитини з її фізіологією, віковим розвитком! Не треба нищити її словом, вчинком і мучити у собі «недомаму», якщо раптом вона щось учверила, бо її психіка ще не готова повсякчас протистояти імпульсам, діяти винятково раціонально! Деніел Сігел та його колега психотерапевт Тіна Брайсон, розповідаючи про це, пишуть, що особливо у моменти сильних емоцій та стресу «сходи-зв’язок» навіть при певній розвинутій частині другого поверху моментально блокуються. Тут одна рада – заспокоїти дитину, показати, що ми її розуміємо і співчуваємо. А от обговорити її поведінку, розповісти, що це можна вирішувати інакше, рекомендують при «повному штилі».
Маєте що додати, пишіть на електронки редакційну і мою [email protected]
