Фатальна жінка - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.84 € 31.41
Фатальна жінка

Фото youtube.com.

Фатальна жінка

Яблука вражали своєю незвичайністю. Кожне з них було ніби точною копією того, едемського, яким свого часу Єва спокусила Адама. Великі, червоні, вони навіть через прозору торбину здавалися соковитими й ароматними. Плодам було тісно. Лежачи звабливою купкою, вони, напевно, зібрали всі свої сили, напружилися і… торбинка тріснула. Червонобокі застрибали по салону тролейбуса, збираючись вийти з нього на першій зупинці й запалати на снігу солодким полум’ям

Висока дівчина років двадцяти семи розгублено дивилася, як втікають від неї куплені кілька хвилин тому гарячі кульки, внутрішнє тепло яких не змогла погасити навіть ця холодна зима. У салоні, крім нас, не було нікого. Тролейбус наближався до кінцевої зупинки, де на нього з нетерпінням, підстрибуючи і тупаючи ногами, лаючись, чекала добра сотня пасажирів, яка збиралася ордою полонити «рогатий» транспорт. Дівчина запитально–прохально подивилася на мене. Погляд не потребував розшифрування:

«Допоможіть», — читалося в зіницях її красивих очей. «Тільки в обмін на номер телефону», — зважився я, кинувшись допомагати виловлювати втікачів–невдах, які через хвилину червоноспинною отарою були загнані до іншого, більш надійного схову — відкрив свій порожній дипломат, і ми швидко поскидали в нього едемську звабу. «Тепер вам треба сказати і свою адресу, — нахабно наполягав я, — а мені — провести вас додому».

Дівчина уважно глянула на мене. А я ж таки нівроку парубок. Симпатичний, широкоплечий, стильний. Всі плюси. Вона кивнула на знак згоди. Взяла мене під руку, і ми вийшли з тролейбуса, біля якого вже шаленів замерзлий натовп.

Удома вона одягла шовковий халат і стала ще привабливішою й недосяжнішою. Тепер я зрозумів значення виразу «Кохання з першого погляду». А ще подумав, яке щастя, що вчора напідпитку не освідчився Наталці — простій, розумній, дотепній і симпатичній дівчині, бо що б мав казати їй сьогодні: «Вибач, зустрів іншу».

Чарівну дівчину звали Галиною. Це ім’я їй страшенно не подобалося. Вона вважала його старомодним і допотопним, тому й замінила більш звучним — Ангеліна, для своїх просто — Ангел. Адже в школі тільки й чула зі всіх сторін — Галка, так, що хотілося часом вхопити якусь блискучу дрібничку і каркнути по–воронячому.

Розмовляючи, я мав змогу роздивитися свого Ангела. У дівчини було довге руде волосся і великі променисті блакитні очі. Вони наблизилися до моїх, і все, що хвилювало мою душу раніше, перестало існувати, здалося несуттєвим і непотрібним. Не вартим уваги.

Наталку тепер обминав десятою дорогою, хоча це й не завжди вдавалося — працюємо ж на одному заводі. А при зустрічах робив стурбований вигляд і посилався на невідкладні справи. Та ось настала хвилина, коли діватися було нікуди. Отож, знаючи, що згодом працюватиму в іншому місці, сказав дівчині, що скоро виїду за кордон.

Захопившись Ангелом, я не міг обходитися без неї ні хвилини. Телефонував із роботи, заходив в обідню перерву, чекав вечірніх зустрічей і вів у такі бари, де частенько кучкувалися мої співробітники — хай дивляться і заздрять. Якось, зайшовши до ресторану, побачив там одного з трьох своїх найкращих приятелів, Гната, миловидного, впевненого в собі хлопця, який відзначався вмінням жити на широку ногу. Мені одразу ж не сподобалося те, як він почав уважно роздивлятися Ангеліну, неначе якийсь раритет, тоді розпитувати про неї. Я не витримав і сердито запитав, навіщо йому потрібна вся ця інформація.

Чарівну дівчину звали Галиною. Це ім’я їй страшенно не подобалося. Вона вважала його старомодним і допотопним, тому й замінила більш звучним — Ангеліна.

Він пояснив:

— Здається, саме про цю жінку мені дещо розповідали.

— Що? — визвірився. — Вона повія?

— Ні. Просто з нею зв’язані деякі непевні справи.

— Які?

— Зачекай кілька днів. Я розпитаю, щоб бути упевненим до кінця. Де вона живе? Я доведу тобі, що вона — фатальна жінка.

Не хотів називати адресу Ангеліни, побоюючись, що Гнат говорить це все для того, щоб завітати в гості до дівчини, і спочатку не відповів. Але він заскочив мене зненацька запитанням:

— Чому, по–твоєму, така гарна і приємна жінка в такому віці не має сім’ї? Адже, дивлячись на Ангеліну, за лічені секунди хочеться одружитися з нею, чи не так, хлопці? — голосно звернувся він до наших холостяків і дістав мовчазне підтвердження на своє запитання у вигляді похитування головою. Бачиш? Тут щось не те. У біографії цієї жінки мусять бути темні плями, — від його зловісного тону мороз пішов поза шкірою.

Уже через два дні Гнат чекав на мене біля прохідної з таким виразом обличчя, що неважко було здогадатися — він щось дізнався, і то «щось» неприємне. Так і є.

— Вона — відьма.

— Тю на тебе.

— Точно. Волосся руде?

— Руде, то й що?

— Це нічого, але волосся тільки довершує демонічний малюнок Ангеліни.

— От бачиш — Ангеліни. Хіба від цього імені не віє чимось божественним? Вона ж називає себе Ангелом.

— Ні, вона просто не договорює до кінця.

— Тобто?

— Ангел смерті, — я виразно покрутив пальцем біля скроні.

— Смійся, дурнику, смійся, доки ще живий!

— Ти ще довго патякатимеш дурню подібного типу?

— Ангеліна не одружена тому, що вже двічі мала виходити заміж, але її женихи гинули незадовго до весілля. Перший потрапив в автомобільну катастрофу, другий — втопився у річці. Тепер черга за третім. Згадай магічні числа «три, сім, дев’ять». Казав же, що така жінка просто так не може бути неодруженою…

Я не повірив жодному слову Гната, але… Значить, повірив. Бо вони таки приходили в голову, точніше, не виходили з голови, як слова шлягеру. Тому наважився поговорити з Ангеліною.

— Ангеле, ти така пристрасна, ніжна. Напевне, кожних п’ять хвилин тільки те й робиш, що закохуєшся то в одного, то в іншого?

Її величезні очі потемніли від обурення, та вона тільки гірко зітхнула і невесело проказала:

— Ні, я закохувалася лише тричі. Але перші два рази це мало трагічні наслідки — хлопці, яких любила, чомусь гинули.

— А третій?

— А третій — ти любий. Поховавши другу свою любов, п’ять років не могла дивитись на мужчин, і тільки тобі вдалося знову полонити моє серце.

У мені все похололо. Третій. Розпити з тими двома попередниками пляшку смерті на трьох! Молодчина Гнат, що так потурбувався про мене, а я ще смів його підозрювати. На неслухняних, ніби ватних ногах підійшов до дівчини. Востаннє глянув у таке любе обличчя і сказав:

— Мене посилають у відрядження на два місяці. Я тобі буду телефонувати.

Губи Ангеліни презирливо скривилися. Вона мене зрозуміла. Але стримувати не стала, навіть підставила щоку для прощального поцілунку. Її очі були повні розчарування й зневаги, і читалося в них «боягуз».

Згодом Гнат запросив на весілля. Нареченою була… Ангеліна. Там, у барі, вони сподобалися одне одному і розіграли мене. Щоб не здаватися повним ідіотом, я не міг з’явитися в них на весіллі.

Але є на світі справедливість — через кілька днів Ангеліна, прихопивши майже всі «зелені» заощадження чоловіка, втекла від нього до одного із запрошених — красивого, статного хлопця. Тож сам того не підозрюючи, Гнат казав правду — для нього вона виявилася таки фатальною жінкою. Накаркав.

А мені залишилося тільки порадіти, бо не сказав же колись Наталці, що зустрів іншу. Вип’ю для хоробрості — і піду освідчуватися. Досить із мене фатальності!

Леся СМОЛКІ.