Фатальна жінка

Висока дівчина років двадцяти семи розгублено дивилася, як втікають від неї куплені кілька хвилин тому гарячі кульки, внутрішнє тепло яких не змогла погасити навіть ця холодна зима. У салоні, крім нас, не було нікого. Тролейбус наближався до кінцевої зупинки, де на нього з нетерпінням, підстрибуючи і тупаючи ногами, лаючись, чекала добра сотня пасажирів, яка збиралася ордою полонити «рогатий» транспорт. Дівчина запитально–прохально подивилася на мене. Погляд не потребував розшифрування:

«Допоможіть», — читалося в зіницях її красивих очей. «Тільки в обмін на номер телефону», — зважився я, кинувшись допомагати виловлювати втікачів–невдах, які через хвилину червоноспинною отарою були загнані до іншого, більш надійного схову — відкрив свій порожній дипломат, і ми швидко поскидали в нього едемську звабу. «Тепер вам треба сказати і свою адресу, — нахабно наполягав я, — а мені — провести вас додому».

Дівчина уважно глянула на мене. А я ж таки нівроку парубок. Симпатичний, широкоплечий, стильний. Всі плюси. Вона кивнула на знак згоди. Взяла мене під руку, і ми вийшли з тролейбуса, біля якого вже шаленів замерзлий натовп.

Удома вона одягла шовковий халат і стала ще привабливішою й недосяжнішою. Тепер я зрозумів значення виразу «Кохання з першого погляду». А ще подумав, яке щастя, що вчора напідпитку не освідчився Наталці — простій, розумній, дотепній і симпатичній дівчині, бо що б мав казати їй сьогодні: «Вибач, зустрів іншу».

Чарівну дівчину звали Галиною. Це ім’я їй страшенно не подобалося. Вона вважала його старомодним і допотопним, тому й замінила більш звучним — Ангеліна, для своїх просто — Ангел. Адже в школі тільки й чула зі всіх сторін — Галка, так, що хотілося часом вхопити якусь блискучу дрібничку і каркнути по–воронячому.

Розмовляючи, я мав змогу роздивитися свого Ангела. У дівчини було довге руде волосся і великі променисті блакитні очі. Вони наблизилися до моїх, і все, що хвилювало мою душу раніше, перестало існувати, здалося несуттєвим і непотрібним. Не вартим уваги.

Наталку тепер обминав десятою дорогою, хоча це й не завжди вдавалося — працюємо ж на одному заводі. А при зустрічах робив стурбований вигляд і посилався на невідкладні справи. Та ось настала хвилина, коли діватися було нікуди. Отож, знаючи, що згодом працюватиму в іншому місці, сказав дівчині, що скоро виїду за кордон.

Захопившись Ангелом, я не міг обходитися без неї ні хвилини. Телефонував із роботи, заходив в обідню перерву, чекав вечірніх зустрічей і вів у такі бари, де частенько кучкувалися мої співробітники — хай дивляться і заздрять. Якось, зайшовши до ресторану, побачив там одного з трьох своїх найкращих приятелів, Гната, миловидного, впевненого в собі хлопця, який відзначався вмінням жити на широку ногу. Мені одразу ж не сподобалося те, як він почав уважно роздивлятися Ангеліну, неначе якийсь раритет, тоді розпитувати про неї. Я не витримав і сердито запитав, навіщо йому потрібна вся ця інформація.

Чарівну дівчину звали Галиною. Це ім’я їй страшенно не подобалося. Вона вважала його старомодним і допотопним, тому й замінила більш звучним — Ангеліна.

Він пояснив:

— Здається, саме про цю жінку мені дещо розповідали.

— Що? — визвірився. — Вона повія?

— Ні. Просто з нею зв’язані деякі непевні справи.

— Які?

— Зачекай кілька днів. Я розпитаю, щоб бути упевненим до кінця. Де вона живе? Я доведу тобі, що вона — фатальна жінка.

Не хотів називати адресу Ангеліни, побоюючись, що Гнат говорить це все для того, щоб завітати в гості до дівчини, і спочатку не відповів. Але він заскочив мене зненацька запитанням:

— Чому, по–твоєму, така гарна і приємна жінка в такому віці не має сім’ї? Адже, дивлячись на Ангеліну, за лічені секунди хочеться одружитися з нею, чи не так, хлопці? — голосно звернувся він до наших холостяків і дістав мовчазне підтвердження на своє запитання у вигляді похитування головою. Бачиш? Тут щось не те. У біографії цієї жінки мусять бути темні плями, — від його зловісного тону мороз пішов поза шкірою.

Уже через два дні Гнат чекав на мене біля прохідної з таким виразом обличчя, що неважко було здогадатися — він щось дізнався, і то «щось» неприємне. Так і є.

— Вона — відьма.

— Тю на тебе.

— Точно. Волосся руде?

— Руде, то й що?

— Це нічого, але волосся тільки довершує демонічний малюнок Ангеліни.

— От бачиш — Ангеліни. Хіба від цього імені не віє чимось божественним? Вона ж називає себе Ангелом.

— Ні, вона просто не договорює до кінця.

— Тобто?

— Ангел смерті, — я виразно покрутив пальцем біля скроні.

— Смійся, дурнику, смійся, доки ще живий!

— Ти ще довго патякатимеш дурню подібного типу?

— Ангеліна не одружена тому, що вже двічі мала виходити заміж, але її женихи гинули незадовго до весілля. Перший потрапив в автомобільну катастрофу, другий — втопився у річці. Тепер черга за третім. Згадай магічні числа «три, сім, дев’ять». Казав же, що така жінка просто так не може бути неодруженою…

Я не повірив жодному слову Гната, але… Значить, повірив. Бо вони таки приходили в голову, точніше, не виходили з голови, як слова шлягеру. Тому наважився поговорити з Ангеліною.

— Ангеле, ти така пристрасна, ніжна. Напевне, кожних п’ять хвилин тільки те й робиш, що закохуєшся то в одного, то в іншого?

Її величезні очі потемніли від обурення, та вона тільки гірко зітхнула і невесело проказала:

— Ні, я закохувалася лише тричі. Але перші два рази це мало трагічні наслідки — хлопці, яких любила, чомусь гинули.

— А третій?

— А третій — ти любий. Поховавши другу свою любов, п’ять років не могла дивитись на мужчин, і тільки тобі вдалося знову полонити моє серце.

У мені все похололо. Третій. Розпити з тими двома попередниками пляшку смерті на трьох! Молодчина Гнат, що так потурбувався про мене, а я ще смів його підозрювати. На неслухняних, ніби ватних ногах підійшов до дівчини. Востаннє глянув у таке любе обличчя і сказав:

— Мене посилають у відрядження на два місяці. Я тобі буду телефонувати.

Губи Ангеліни презирливо скривилися. Вона мене зрозуміла. Але стримувати не стала, навіть підставила щоку для прощального поцілунку. Її очі були повні розчарування й зневаги, і читалося в них «боягуз».

Згодом Гнат запросив на весілля. Нареченою була… Ангеліна. Там, у барі, вони сподобалися одне одному і розіграли мене. Щоб не здаватися повним ідіотом, я не міг з’явитися в них на весіллі.

Але є на світі справедливість — через кілька днів Ангеліна, прихопивши майже всі «зелені» заощадження чоловіка, втекла від нього до одного із запрошених — красивого, статного хлопця. Тож сам того не підозрюючи, Гнат казав правду — для нього вона виявилася таки фатальною жінкою. Накаркав.

А мені залишилося тільки порадіти, бо не сказав же колись Наталці, що зустрів іншу. Вип’ю для хоробрості — і піду освідчуватися. Досить із мене фатальності!

Леся СМОЛКІ.