Чому Московський патріархат закривається від усіх?
Навіть неправославних і невіруючих людей зачіпають історії на кшталт тої, яка нещодавно сталася на Волині, коли священик МП відмовився відспівувати дитину через те, що була «не там» хрещена. Погодьтеся, такі випадки не додають злагоди та спокою в країні
Василь УЛІЦЬКИЙ,заступник головного редактора «Газети Волинь»
Тому визнання Вселенською церквою канонічними УПЦ Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви було довгоочікуваним та мудрим рішенням Константинопольського патріарха Варфоломія І. Адже такий його крок дає можливість позбутися диких та ганебних історій, коли православних українців ділять на білих і чорних. Відтепер усі наші православні стають правильними і можуть спокійно заходити у будь-який храм, не дивлячись на табличку на стіні про його приналежність. Саме цього прагнули всі, в тому числі і віряни Московського патріархату, два десятки років.
Взаємне визнання і церковне спілкування різних конфесій зменшує підгрунтя для напруги в країні. Здавалося б, цьому факту можна лиш по-християнськи та по-людськи порадіти. Нарешті сталось! Нарешті не буде сусід сусідові навішувати ярликів «неканонічні» і «неблагодатні».
Але Москва сказала: «Ні!» Ніякого миру та спілкування! Більше того, Російська православна церква ще й відмовилась від контактів із самим Вселенським патріархатом, а отже й із сакральним для православних Афоном. Але найприкріше, що у цій ситуації Українська православна церква Московського патріархату дружно і покірно погодилась із… навіть не патріархом Кірілом, а з Путіним, який спеціально збирав Раду безпеки РФ, щоб обговорити становище — увага: Російської церкви в Україні. Тож мова тут уже не про релігію, а про чисту політику.
На жаль, українське духовенство Московського патріархату проявило себе вірним «солдатом» російської імперії, якій треба ділити українців і володарювати ними. Для цього Москва готова жертвувати багато чим, навіть піти на роз’єднання зі світовим православ’ям. Але чи треба це нам? Яку вигоду для мільйонів українців УПЦ МП бачить від того, що люди і далі не матимуть церковного спілкування і визнання одне одного, закриються від світу? Що це принесе українському народу?
Константинополь дав нам справді унікальний шанс. Пофантазуймо: Московський патріархат в Україні чи більшість його духовенства бере участь в об’єднавчому Соборі, і, користуючись своєю чисельною перевагою, обирає «свого» патріарха нової Української автокефальної православної церкви. І це було б чудово! Адже тоді постала б єдина українська церква і запанував би мир. Ми забули б про розколи, а Москва — про нас. А українська церква, до речі, стала б найбільшою у православному світі…
Та, на жаль, усвідомити важливість історичного моменту, здається, не можуть не тільки в УПЦ МП, а й у Київському патріархаті та УАПЦ. Вони почали якесь дріб’язкове з’ясування стосунків напередодні об’єднавчого Собору, затягуючи його скликання. Добре, що мудрий Варфоломій має своїх представників в Україні, тому є надія, що вони доведуть справу із автокефалією до логічного завершення і не дадуть збутись українській приказці про «двох українців і трьох гетьманів».
Гадаю, що взаємне визнання нової української церкви та російської церкви в Україні рано чи пізно станеться. Воно невідворотне, як і невідворотне утворення канонічного Київського патріархату. Питання тільки в часі, який на це піде, і в ціні, яку за це доведеться заплатити. А щоб цей шлях був легшим, кожному треба чітко зрозуміти, в чому інтерес Кремля, а в чому — України. І тоді все стане на свої місця.
