«У людей уже алергія на передвиборчу брехливу агітацію» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.82 € 28.98
«У людей уже алергія на передвиборчу брехливу агітацію»

Напередодні виборів потужна хвиля популізму накриває Україну.

Карикатура Олексія Кустовського (radiosvoboda.org).

«У людей уже алергія на передвиборчу брехливу агітацію»

Що такого особливого має пообіцяти кандидат у президенти України, щоб ви за нього проголосували?

 

 

   Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ,
учасник Революції гідності, удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня 
(м. Луцьк):

— Хтось, може, поведеться на гарні обіцянки — ​наприклад, про дешеві кредити, зниження ціни на газ… Для мене — ​це пустопорожні слова, чистої води популізм. За нього ми вже заплатили кров’ю у 2014 році. А ось якою має бути обіцянка кандидата в президенти, щоб я за нього проголосував? Найголовніше, щоб Україна отримала Томос. Позитивне рішення Вселенського патріарха і Синоду про Єдину помісну православну церкву вже є. Але історичний акт буде завершено після того, як у Києві скличуть Собор, який здійснить церковне об’єднання. Президент України Петро Порошенко сказав, що Томос — ​фактично ще один Акт проголошення Незалежності України. Це справді так, бо то є кроком до повного відокремлення від Російської Федерації. Якби це сталося у 1990-х, то все б у нас було по-іншому. Це стосується і неоголошеної війни, яка п’ятий рік забирає життя українців.

 

   Володимир ФЕСЕНКО,
директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» (м. Київ):

— Однозначної від­­­­повіді не дам, адже для кожного вона своя. Якоїсь спільної формули для всіх просто немає в природі. Для одних це ​мир, для інших — ​високі зарплати чи пенсії, для третіх — ​повернення в обійми Росії. З кандидатом остаточно не визначився — ​часу для цього поки що вистачає. Знаю лише, за кого точно не буду голосувати.

 

   Алла БАБІНА,
завідувачка відділення алергології Волинської обласної клінічної лікарні 
(м. Луцьк):

— На жаль, досвід переконує нас, що обіцянкам кандидатів у президенти навряд чи можна вірити. У людей уже алергія на передвиборчу брехливу агітацію. Обіцяти золоті гори в тій ситуації, в якій зараз перебуває Україна, можуть хіба що авантюристи. Так, нам хочеться, щоб у державі була нарешті стабільність, аби молодь не виїжджала за кордон, а ціни й тарифи відповідали доходам простих смертних, щоб переможно закінчилася війна на Сході…

Обіцяти золоті гори в тій ситуації, в якій зараз перебуває Україна, можуть хіба що авантюристи.

Але що ми бачимо? Наші владоможці наживають мільярдні статки, виводять свої капітали в офшори, за кордоном купують нерухомість, там лікуються, навчають своїх дітей. Навіть якщо й з’являються нові обличчя, то схеми використовуються старі. Це в багатих європейських країнах президент може їздити у громадському транспорті чи добиратися на роботу велосипедом. У нас усі, хто при владі, почуваються небожителями. Тому й маємо так багато претендентів на високі крісла. І нема віри жодним їхнім обіцянкам.

 

   Тарас ЧОРНОВІЛ,
депутат Верховної Ради V, VI, VII cкликань 
(м. Київ):

— Мені абсолютно начхати, що пообіцяє кандидат у президенти. Головне, щоб я бачив, що він готовий і може щось робити. Тому дивлюся завжди в минуле, а не в майбутнє. У нас немає нових облич, усі політики вже виконували певні державні функції. За тим, як вони це робили, можна передбачити їхні дії у майбутньому. Маю достатньо великий досвід вислуховування обіцянок. Завдяки Юлії Тимошенко мене вже жодна з них не здивує. Якщо вона, наприклад, скаже, що забезпечить хорошу співпрацю з населенням Марса та видобуток корисних копалин на Юпітері, я навіть не нервуватимуся і оком на це не моргну.

 

   Олег ГАЛАСУН,
заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині (с. Чаруків Луцького району):

— Просто пообіцяти — ​для мене замало. Він має не пообіцяти, а показати, що вміє дещо робити і буде це робити. Передовсім те, що він українець і будує Українську державу. У цьому понятті велика суть, насамперед, щоб наші політичний та економічний уклади не були схожі на російський, а на європейський, аби був порядок, один закон для всіх. Але на сьогодні я не бачу такого кандидата. І це проблема, бо голосувати треба і вибирати треба — ​держава повинна мати главу. Та, на жаль, знову вибиратимемо з двох бід меншу.

 

   Михайло ПІКТОРОВ,
головний отаман дитячого козацького товариства «Пагін» (смт Володимирець Рівненської області):

— Кандидат у президенти має бути патріотом України. А першочергові кроки прості (тоді його підтримають та проголосують) — ​припинити війну на Сході, а не наживатися на ній, як це роблять нинішні правителі. Без кредитів МВФ та інших фінансових донорів потрібно підняти економіку, тоді зросте рівень життя, з’являться нові робочі місця й українці не будуть виїжджати за кордон. Обов’язково слід вирішити актуальну для нашого регіону «бурштинову» проблему. Необхідно на законодавчому рівні легалізувати видобуток сонячного каменю, щоб люди могли заробляти й сплачувати податки.

 

   Ольга КУЛІШ,
продюсер «12 каналу» 
(м. Луцьк):

— Що ще має пообіцяти кандидат? Як на мене, то одне: добровільно піти з посади Президента України, якщо планово не виконуватиме передвиборну програму протягом першого року правління. А голосуватиму за того кандидата, чия програма буде чіткою, з конкретними цифрами і дедлайнами, цілями, ресурсами і показниками ефективності. Така собі проектна пропозиція для народу. І мета цього п’ятирічного проекту має бути така — ​забезпечення достойного, мирного і комфортного життя для всього населення України.

 

   Григорій БАР,
директор ДП «Передпускова дирекція шахти № 10 «Ново­волинська» 
(м. Нововолинськ):

— Головне — ​аби обіцянки виконували. Бо за останній час уже всі ситі ними, як кажуть, по зав’язку, починаючи від обіцянок найвищих осіб держави і закінчуючи місцевими чиновниками. На жаль, гарні слова не гарантують добрих справ. А громадяни України до майбутнього президента ставлять загалом не такі вже й високі вимоги. Найперше — ​щоб закінчилася війна, де щодня гинуть і калічаться наші співвітчизники, аби припинилися різні протести й ворожнеча. Народ хоче спокою і стабільності — ​працювати, заробляти гроші, ростити дітей. Якщо президент України є гарантом Конституції, то він повинен забезпечити неухильне її виконання.

 

    Олена ГОНЧАРУК,
працівник архіву (смт Турійськ):

— Хай краще нічого не обіцяють, а роблять. Слово, як виявляється, тепер нічого не варте. І відсотка від обіцяного не виконали, а знову йдуть по другому колу тією ж дорогою. Якщо хочуть щось зробити, нехай роблять тут і зараз: припинять війну на Сході — і тоді люди повірять. Країни без президента не буде, ми змушені голосувати, але чинного і Тимошенко точно не підтримаю. От мені подобається голова Харківської ОДА Юлія Світлична, вона працює мовчки і конкретно.

 

   Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України (м. Луцьк):

— Насамперед кан­дидат у президенти Ук­раїни має переконливо презентувати ре­альні механізми боротьби з корупцією. Адже для нас це є ключовою проблемою. А ще власним прикладом довести свою спроможність управляти державою.

 

   Галина КАЖАН,
заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Обіцяти мені ні­чого не треба. А от якби кандидат зумів реально вплинути на ціни, підняти спроможність людей купити шматок хліба, який вони заробили чесною працею, то була би інша річ. Але це потрібно зробити до виборів, і не на словах, обмежуючись одними обіцянками, як у нас заведено, а на ділі. Якщо глава держави матиме силу вплинути на депутатів та Верховну Раду — ​такому Президентові повірять. Тоді вся Україна підтвердить: «Так, ця особа здатна навести лад в країні і дбати не про власні кишені, а про її громадян». Але наразі я не бачу кандидатури, яка викликала б довіру. 

 

   Юрій СИМОНЧУК,
голова правління Волинської обласної організації УТОС 
(м. Луцьк):

— Він не повинен закривати очі на те, як живе народ, знати, що йому болить, чого потребує. Україна ж — ​центр Європи. І всі ми, в тому числі й люди з інвалідністю, хочемо достойно жити. А для цього потрібні гідні зарплати, пенсії. Я б проголосував за того кандидата у президенти, який пообіцяє не забувати про найбільш вразливу категорію населення, більше дбати про її соціальний захист, збільшити виплати по догляду за інвалідом, не скорочувати їхніх пільг. За часів Союзу люди з інвалідністю по зору першої і другої груп мали право на безоплатний проїзд у міському і приміському пасажирському транспорті, знижку з жовтня до травня на міжміських маршрутах. А тепер останньої їх хочуть позбавити. 

Бліц провели  Алла ЛІСОВА, Катерина ЗУБЧУК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК, Євгенія СОМОВА, Кость ГАРБАРЧУК, Сергій НАУМУК, Олександр ДУРМАНЕНКО, Олег КРИШТОФ.