«25 років отримую довіру володимирчан — ​і цим дуже дорожу» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 31.73
«25 років отримую довіру володимирчан — ​і цим дуже дорожу»

«Стан справ залежить не лише від мера, а й від усієї громади».

Фото з архіву Володимир-Волинської міської ради.

«25 років отримую довіру володимирчан — ​і цим дуже дорожу»

Очільник найстарішого міста на Волині Петро Саганюк переконаний, що позитивний результат у роботі його команди приносить поєднання досвіду і молодого завзяття

Туристичний маршрут слід розширити

— Петре Даниловичу, у багатьох людей наша область асоціюється з Володимиром-Волинським. Чи можна зробити так, аби княжий град став центром туристичного маршруту, куди б хотілося приїхати кожному?

— Те, що місто багате в історичному аспекті, знають і в Європі, й у США, Канаді. Йому — ​1030 років, 137 літ воно було столицею Волині та Галичини. Володимир першим у регіоні отримав Магдебурзьке право. У нас прекрасні старовинні храми, оповиті таємницями вали городища, які потребують глибокого вивчення. Втішає, що зараз виготовляється проектно- кошторисна документація на їхнє відновлення. Тривають роботи в колишньому палаці княгині Анни, добре було б облаштувати там художню галерею для творчих імпрез. Уже проклали туди асфальтівку. Необхідно завершити розкопки у валах городища, де була тюрма, бо це частинка нашої трагічної історії. Потрібна, звісно, допомога держави.

У планах також — ​благоустрій річки Риловиця. Як і в інших вагомих проектах, сподіваємося у цьому на підтримку народного депутата Ігоря Гузя. Осучаснюємо парк «Слов’янський», упорядкований ще до 1000-ліття міста.

 Володимир-Волинський — ​місто бездотаційне. Але контрольні цифри нам доводить Київ, проводячи так зване «вирівнювання».

Але я переконаний, що мандрівникові цього замало, тому доречно розширяти туристичний маршрут. Поруч — ​Зимненський монастир, прикордонний Устилуг з історичними цікавинками, юний Нововолинськ. Можна скерувати шлях у бік Луцька чи до водної перлини краю — ​озера Світязь. Хочеться, звичайно, щоб Володимир набрав обрисів Кам’янця-Подільського, Львова. Але це залежить не лише від мера, а й від усієї громади.

— П’ятнадцять років тому було створено державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир». Чи сприяє відновленню спадщини минулого?

— У теоретичному плані він працює на збереження статусу старовинного міста. А в практичному — ​жодних коштів на це держава не виділяє. Ми звернулися до Кабміну, аби заповідник зробити національним. Тоді можна розраховувати на якусь фінансову дотацію.

Володимир славиться передусім людьми

— Петре Даниловичу, торік місцевий ентузіаст своїм коштом встановив у місті туристичні вказівники, за що його критикували окремі депутати.

— Мій колишній заступник Микола Матусевич зробив благородну справу, за яку отримав закиди, що написи не українські. Як пояснив сам автор, таблички написані старослав’янською мовою. Коли допущено помилку — ​її треба виправляти, однак хорошу ідею варто підтримувати, а не гудити. У Володимирі проживають творчі, небайдужі люди, тому він має великі шанси бути незвичайним, мати особливий шарм, процвітати.

— Місто стало більш відоме після проведення фестивалів та конкурсів сучасної пісні. Чому відмовилися від цієї ідеї?

— Військові події в країні змусили нас змінити формат різних свят. Однак знакові дати відзначаємо. Як-от, 28 липня — ​День покровителя древнього міста. Також підтримуємо започаткований Ігорем Гузем суперкреативний фестиваль «Княжий» на берегах Луги. Знайшов своїх прихильників по всій Україні фестиваль «Коровай-сузір’я». Набирає обертів «Смаковиця по-володимирськи». Благо, що наш край має таких обдарованих людей, як відомий бард заслужений діяч мистецтв Сергій Шишкін, «волинський Фаберже», заслужений майстер художньої творчості Анатолій Бойко. Місто прославили світлої пам’яті наші земляки Богдан Береза, Святослав Абрамюк та інші.

Пишаюся, що маю можливість спілкуватися з такими талановитими людьми, справжніми професіоналами — ​колишнім командиром з’єднання Віталієм Радецьким, начальником генштабу Віктором Муженком, командиром танкового полку Ігорем Колесником, генералом СБУ Олександром Скіпальським.

Військові — ​нам, ми — ​військовим

— Крім творчої, є й менш приваблива частина роботи — ​господарська. Як справляєтеся з нею, Петре Даниловичу?

— Її результат більшою мірою залежить від того, як працюють підприємства. На жаль, нереально відновити діяльність комбінату молокопродуктів, консервного заводу, цукрового, який збанкрутував і не заплатив місту близько трьох мільйонів гривень земельного податку. Інвестори до нас не поспішають, бо ніхто не несе гроші в хату, яка горить. Не в найкращому стані перебувають комунальні підприємства. 80% мереж водоканалу потребують заміни. Кілька років тому ми виграли проект «Чиста вода на Побужжі», що дало змогу провести новий водогін на вулицях Устилузькій та Лотоцькій, реконструювати всі свердловини, поставити водозабірник на 2 млн літрів. Отож вночі, коли тарифи на електрику нижчі, можемо закачувати воду. Потребують заміни мережі та котельні. Багато зусиль спрямовуємо на вивіз відходів. Цьогоріч придбали сучасний сміттєвоз, і відповідний парк постійно оновлюємо. Завдяки Ігореві Гузю днями надійшло 5 млн грн для будівництва 2-ї черги полігону твердих побутових відходів (згідно з проектом потрібно 12 млн).

Намагаємося дбати й про бюджетні установи. Тільки, у 2018-му для медоб’єднання виділили 11 млн грн. Провели ремонт терапевтичного, хірургічного відділень, осучаснили пологове. Але повністю всі витрати на себе взяти не спроможні, зрештою, держава зобов’язана їх забезпечувати. Хотілося б кращої співпраці з керівниками ОТГ. На часі — ​розв’язання важливої проблеми збереження кадрів. Хіба буде лікар, який не має житла, працювати за таку мізерну зарплату? А будинків здається в експлуатацію мало. Ускладнюється ситуація з оплатою за комуналку. У відділ субсидій лише за минулий тиждень звернулося 500 громадян.

— Однак вам заздрять, що завдяки військовій частині безперебійно наповнюється міська казна.

— Так склалося, що Володимир-Волинський — ​місто бездотаційне. Але контрольні цифри нам доводить Київ, проводячи так зване «вирівнювання». Вже нинішнього року ми перерахували понад 6 млн гривень реверсної дотації. Інколи здається, що краще її отримувати, аби нам не дорікали. Бо в місті тисячі медиків, освітян, комунальників, які теж сплачують податки. Водночас не лише військові додають плюсів Володимиру. Ми перед ними також маємо певні зобов’язання. Так, 500 тис. грн додали торік, щоб завершити спорудження 44-квартирного будинку. Тепер — ​ще 200 тис. Допомагаємо матеріалами на ремонти. До слова, військову частину звільнили від земельного податку. Часто військові приходять на прийом зі своїми проблемами. Мушу їх вислухати, якомога повніше задовольнити їхні потреби. Стараємося власним коштом підсобити армії безпосередньо і через волонтерів.

— Петре Даниловичу, ви — ​старожил серед когорти мерів не лише Волині, а й, напевно, України. Як почуваєтеся в цьому кріслі?

— 25 років отримую довіру володимирчан — ​і цим дуже дорожу. Вважаю, що в управлінні містом мають бути розумно поєднані досвід і молодість. У моїй команді заступниками та у відділах працює чимало молодих талановитих людей, за якими майбутнє.