Передчуваючи смерть, «роздав він убогим майно своє все — і золото, і срібло, і каміння дороге...» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.38 € 33.43
Передчуваючи смерть, «роздав він убогим майно своє все —  і золото, і срібло, і каміння дороге...»

Таким побачив благовірного правителя сучасний художник Артур Орльонов.

Фото sverediuk.com.ua.

Передчуваючи смерть, «роздав він убогим майно своє все — і золото, і срібло, і каміння дороге...»

10 грудня 1288 року в Любомлі помер князь Володимир-Іван Василькович

Єдиний син князя Василька та дочки краківського князя Лєшека Білого Олени, Володимир-Іван став правити після смерті батька у 1269-му. «Книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після нього не буде», – згадує про нього літописець. Щоправда, треба зазначити, що основну частину Галицько-Волинського літопису творили саме за часів Володимира, а тому автор зобразив князя ідеальним володарем.

Проте були у князя й реальні здобутки: розбудова Володимира, Берестя, Кам’янця. Багато уваги він приділяв храмам. Володимир-Іван обдарував начинням церкви у Володимирі, Луцьку, Чернігові, Кам’янці, Перемишлі та інших містах. У Кам’янці було збудовано храм Благовіщення, у Любомлі — Георгія Побідоносця.

 Таким побачив благовірного правителя сучасний художник Артур Орльонов.
Таким побачив благовірного правителя сучасний художник Артур Орльонов.

Коли у квітні наступного року відкрили гроб, то побачили «тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних».

Наприкінці життя волинський князь чотири роки хворів на рак нижньої щелепи, від цієї недуги й помер. «Коли ж кінчався четвертий рік і настала зима, то став він дужче слабувати — і одпадало йому все м’ясо з підборіддя, і зуби нижні вигнили всі, і щелепа підборіддя перегнила», – розповідає літопис. Нібито сім тижнів Володимир-Іван вживав лише воду.

Передчуваючи смерть, Володимир Василькович «роздав він убогим майно своє все — і золото, і срібло, і каміння дороге, і пояси золоті отця свого, і срібні, і своє, що після отця свого придбав був... І блюда великі срібні, і кубки золоті та срібні сам він перед своїми очима побив і перелив у гривні; і намиста великі золоті баби своєї Анни і матері своєї Олени, — все перелив і розіслав милостиню по всій землі. І стада він роздав убогим людям — і в кого ото коней нема, і тим, у кого погинули вони в Телебужину війну». 
Помер Володимир-Іван у Любомлі, а поховали його в місті Володимирі. На похороні були присутні ігумен Києво-Печерського монастиря Агапіт та володимирський єпископ Євсигній. Коли у квітні наступного року відкрили гроб, то побачили «тіло його цілим і білим, і пахощі од гробу були, і запах, подобен до ароматів многоцінних. Таке ото чудо побачили вони, а побачивши, прославили Бога і опечатали гроб його місяця квітня в шостий день, у середу страсної неділі». 

27 червня 2013 року з нагоди 1025-ліття хрещення Русі-України помісний Собор УПЦ КП канонізував і причислив князя Володимира Васильковича до лику місцевошанованих святих. 

Тарас СТЕПАНЮК