«Деяких малюнків сина навіть я досі не бачив»

Його батька, Миколу Микитовича, знає не лише Волинь, а й уся країна. Чудернацький будинок Голованів входить до топ–туристичних принад обласного центру. А от творчість Миколи–молодшого, який помер 32–річним у 2005–му, для багатьох стала справжнім відкриттям. У цьому зізнавалися не лише митці Луцька, а й близькі друзі родини та сам Микола Микитович.

 

— Для цієї виставки ми з дружиною підняли весь архів сина. Тут багато робіт, які я бачу вперше. Деякі з них такі, наче він учора їх зробив, наче він за спиною у мене стояв, — сказав Микола Головань. — Відбирав я все сам. Микола був різносторонньою людиною: любив музику, зокрема хард–рок. Мовчазний за натурою, він тягнувся до всіх, негатив брав на себе, а позитив віддавав. Був красивий у роботі, свобідний у рухах. Організувати виставку допоміг наш творчий клан художників — прийшли хлопці і все оформили. Особливо доклався Володимир Марчук (голова Волинської організації Національної спілки художників України. — Авт.). Я думав, що з того має щось бути, але такого не чекав. Усім вам вклоняюся.

 – Я думав, що з виставки має щось бути, але такого не чекав. Усім вам вклоняюся, – сказав Микола Головань.

Знавець мистецтва Волині, екс–начальник управління культури ОДА Василь Ворон побажав, аби виставка продовжувалася в інших формах: вийшов каталог творів Миколи Голованя–молодшого. Він звернув увагу на те, що їхня родинна садиба має бути збережена — це справа всієї луцької громади. За життя одного покоління створено будинок, який хоча й не має статусу пам’ятки, але вже давно став об’єктом культурної спадщини та однією з туристичних родзинок Луцька. Він також запропонував, аби сумнозвісний фонтан на Театральній площі в Луцьку прикрасити скульптурами Голованів, як свого часу французи зробили фонтан Ігоря Стравінського з героями його балетів. Нині це об’єкт туристичного показу світового рівня. «Можемо мати таке саме, якщо створимо тут фонтан «Лісова пісня». Тим більше, що готуємося до 150–річчя від дня народження Лесі Українки», — зазначив Василь Ворон.

 

Друг родини Володимир Павлік розповів, що був вражений творчістю Голованя–молодшого та готує до друку книжку із «розмовами з Миколою Голованем. Він уміє говорити».

Волинська скульпторка Ірина Дацюк пригадала, як Микола Головань–молодший брав участь у міжнародному пленері скульпторів у Луцьку 2001 року. А Олександр Кравчук закликав владу приділити увагу збереженню творів, що зроблені під час цього пленеру і досі прикрашають наше місто, але деякі з них занедбані.

Микола Микитович додав, що за останні чотири роки зробив у своїй садибі сакральний дворик для презентацій, де митці могли б час від часу збиратися. «Я не буду самотній, коли ви приходитимете до мене, коли тут відбуватимуться якісь заходи. Тут так добре за гарної погоди», — запевнив скульптор.

 

— Після сьогоднішньої виставки жити хочеться, — насамкінець щиро зізнався Микола Микитович, а його дружина Тамара Пантелеймонівна в цю мить змахнула непрохану сльозу. — Хочеться передати ту ауру вам, своїй сім’ї, внукам. Цю ніч я, напевно, буду спокійніше спати. Це емоції, переживання, і нікуди від того не дінемося. Томочко, не плач, все нормально, світла сльоза твоя буде. Кожна твоя сльоза нагадує діаманти. Дасть Бог, ще доживу і подарую їх тобі.