Розчарування не привід для того, щоб ображатись на весь світ, а то й зневірюватись в самій собі. Краще наберіть номер “телефону довіри” і спробуйте разом із психологом подивитись на свою проблему ніби з боку...
Розчарування не привід для того, щоб ображатись на весь світ, а то й зневірюватись в самій собі. Краще наберіть номер “телефону довіри” і спробуйте разом із психологом подивитись на свою проблему ніби з боку.
Катерина ЗУБЧУК
Ще тоді, як тільки почав працювати “телефон довіри”, одного разу подзвонила, як чулось з голосу, дитина: “У мене в акваріумі вмирає золота рибка. Що мені робити?”. Психолог-консультант міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Сюзанна Новосад, як тепер пригадує, навіть розгубилась, бо рибками ніколи не займалась. Але почувши дитяче не то запитання, не то просто розмірковування: “Не знаю, що мені робити — викинути рибку чи рятувати?”, сказала: “Мабуть, треба все-таки спробувати врятувати рибку”. А на прощання попросила зателефонувати і розповісти, чи ж вижила рибка. За якийсь день—два дитина знову потелефонувала: “А ви знаєте, я відділила рибку від інших з акваріума у баночку і бачу, що вона буде жити...”. Сюзанна Новосад згадала цей один з найперших телефонних дзвінків, щоб проілюструвати, які найнесподіваніші (не за адресою) бувають дзвінки на “телефон довіри”. А мені історія із рибкою здалась символічною: і в людських стосунках, які розкриваються в спілкуванні психолога з людьми, котрі звертаються за порадою, треба, рятувати ту “золоту рибку”, яка ще може жити, тільки їй треба допомогти. — Наші абоненти — і зовсім юні дівчата, і жінки — молоді й не дуже,— розповідає пані Сюзанна. — Це ті, хто зустрівся з проблемами, з якими не можуть відкритись ні перед подругами, ні навіть перед мамами. І найперше завдання психолога — дати зрозуміти цим юним особам і старшим жінкам, що вони (тільки вони) можуть вирішити свої проблеми. — Ви відразу почали з того, що на “телефон довіри” дзвонять дівчата, жінки... А представники сильної статі є в числі ваших абонентів? — Все-таки найчастіше звертаються жінки. — Як ви думаєте, чому? — Мабуть, тому, що жінки за природою своєю відвертіші. Кажуть, що вони частіше ходять до лікарів з фізичними недугами своїми. Так само і до психолога їм легше звернутись. Тим більш, якщо це анонімний дзвінок. — Судячи з редакційної пошти, дівчата, молоді жінки, яких спіткала невдача (розчарування) на “фронті” кохання, часто вважають, що це вже кінець світу. У вас, мабуть, на “телефоні довіри” теж є такі абоненти. — Звичайно. На превеликий жаль, те, що здається комусь дрібницею, питанням, яке легко вирішується або не потребує особливої уваги, для людини, котра пережила цю “дрібницю”, є великою драмою. Особливо це стосується тих, в кого занижена самооцінка. А це в основному підлітки. Оточення — подруги, батьки — можуть своїм ставленням ще більш закомплексувати, якщо не допоможуть дівчині сприйняти себе такою, як вона є. Телебачення вже стало телеманією, а на екрані постають моделі з параметрами 90х60х90, які сприймаються деким, як еталон. Не маючи таких параметрів, юна особа переживає розчарування. — Мабуть, треба, перш за все, полюбити себе... — Я й веду до цього. Це нібито банальна фраза, але це — аксіома. Для того, щоб хтось тебе любив, принаймні, поважав, треба самому себе любити. І насамперед батьки повинні вселити доньці думку, що і вони, й інші люблять її такою, якою вона є. Тобто вберегти від тих порівняльних характеристик з фотознімками на обгортках глянцевих журналів, а, отже, від непотрібної емоційної напруги, від думки: “Я не така, тому я не подобаюсь йому...”. — В юності розчарування пов’язані з незадоволенням своєю зовнішністю. А в заміжжі в жінок — свої проблеми. — Це ще одна категорія абонентів “телефону довіри”. Наприклад, дівчина ідеалізувала свого обранця. Він був для неї най-най-най... І ось цей образ “розтанув” у побуті. Молода дружина не знає, що їй робити, вона шукає того спеціаліста, який підкаже, як вона думає, рецепт щастя. Розмовляєш з такою особою і бачиш, що її спілкування до шлюбу з майбутнім чоловіком було в основному в компаніях. Вони мало були один на один. А оскільки кохання ще й сліпе, то недоліків вона не бачила. До того ж і проблем не було, бо не доводилось думати, як кажуть, про хліб насущний. Та минув час квітів і цукерок, відшуміло весілля — і треба думати про елементарне — як (за що) жити? Він, тобто чоловік, повинен зробити все, аби в сім’ї було добре — так міркує більшість молодих жінок, які звертаються на “телефон довіри”, розчарувавшись, як тільки минув медовий місяць. Кожна дівчина, жінка має вибір. Вона може залишитись сором’язливою дівчинкою, яка комплексує, чи навчитись себе любити і бути впевненою в собі. Вона може після перших невдач і розчарувань в сім’ї розлучитись або все-таки спробувати зберегти шлюб. Адже після розлучення — найчастіше той самий сценарій. — Ви могли б “пройтися” по найбільш типових чи нетипових ситуаціях, які розкриваються в роботі на “телефоні довіри”? — Типова ситуація, коли звертаються підлітки, і з їх слів випливає, що кохання для них зводиться до сексу. В тринадцять—чотирнадцять років хтось несміливо, а хтось з бравадою запитує, чи можна вже дозволяти собі “це”? Бо, на їх думку, вони вже стали серед однолітків “білими воронами”. Хлопчина якось телефонував у розпачі: “Я влаштував для своєї дівчини романтичний вечір. Все було так гарно й добре. Була перша близькість. Але після цього вона на мене й дивитися не хоче. А я ж її люблю, то що мені робити?”. Або така “група” дзвінків. “У нашій сім’ї все було добре і враз розладналось”,— говорила молода жінка. “А що ви робите для того, щоб наладити стосунки з чоловіком?”. “А що я можу робити, коли я цілий день на роботі? Ввечері приходиш, поки зготуєш поїсти, повечеряєш, то вже й до сну пора”. — Навіть найдосвідченіший психолог не дасть універсальну пораду, але, скажіть, в якому руслі ви ведете розмову з такими абонентами? — Я їм стараюсь допомогти знайти причину проблеми. Наприклад, з’ясовую, що змінилося в молодої сім’ї після весілля. А змінилось те, що батьки перестали підтримувати, коли молоді вирішили жити окремо. А зарплати своєї не вистачає на романтичні вечори в барі, на дискотеки, які були в період побачень. А, крім того, — ще внутрішня лінь. Ми почали з молодою жінкою обговорювати її проблеми, шукати причини, і стало ясно, що їй хотілося б довше поспати, смачніше поїсти, погуляти... Коли я повела мову про те, а як же буде, коли з’явиться дитина, то почула: “Я не впевнена, що в даний момент готова мати ще й дитину”. Це результат того, що сімейне життя уявлялось суцільним святом. Мені запам’ятався дзвінок від жінки, яка прожила у шлюбі вже років п’ятнадцять. Як говорила вона, тільки намучилась в очікуванні, що “якось воно наладиться”. Врешті-решт вирішила розлучитись. І що ж з того вийшло? Жінка каже: “Мені шкода чоловіка. Я й хотіла б його вигнати з квартири, щоб покласти край усім стражданням. І в той же час я боюсь, що він пропаде, стане бомжем”. Цій жінці треба зробити вибір: або все-таки розлучитись з чоловіком не лише формально, або, як кажуть, взяти на плечі ще одну дитину в його особі (до того ж дуже примхливу) і нести свій хрест, який би він не був тяжкий. До речі, багато хто з жінок сподівається, що з’явиться принц у її житті й здійсняться всі її мрії. А якщо цей принц трохи “не такий”, то, коли буде в паспорті штамп, “він стане таким, як я хочу”. Ні в якому разі! Стосунки починають формувати з першого дня знайомства. Обранець кращим не стане. Змінити людину неможливо. Тим більш у старшому віці. “Я не ходжу вдома в халаті і стоптаних тапочках. Я за собою слідкую — і фігура у мене хороша, й інтелект — у нормі. Але я відчуваю, що хтось у нього є”,— це ще один варіант розчарування, з якого жінки шукають вихід з допомогою психолога і набирають номер “телефону довіри” у Луцьку 72-03-14. Може, цим телефоном скористається і наша читачка, яка надіслала лист ведучій рубрики “Любить! Не любить”, бо у неї перше кохання — і перші розчарування. “Через свого коханого я зненавиділа всіх хлопців і вже не вірю у слова про їх любов...»
