Буває, між людьми заходить мова про те, коли вони вперше в житті закохались, і виявляється, що це було ще в... дитячому садочку...
Буває, між людьми заходить мова про те, коли вони вперше в житті закохались, і виявляється, що це було ще в... дитячому садочку. Таке твердження сприймається, звичайно, як жарт. Хоч справді, перші ніжні почуття ми переживаємо в дуже ранньому віці. Але чи можна назвати ці почуття любов’ю?
Катерина ЗУБЧУК
Відома ситуація: малюки, зустрівшись, дуже зраділи одне одному. Вони чекали цієї зустрічі, одягались як на свято, а, побачившись, кинулись в обійми і навіть розцілувались. Дорослі дяді і тьоті поглядають на них — хтось із замилуванням, хтось з іронією — і кажуть: «Подивіться на цю парочку — справжні жених і наречена». Дитяча прив’язаність, як і будь-яке почуття, вимагає обережності, поваги з боку дорослих. Навіть безневинний жарт чи необдумано кинута репліка здатні завдати маленькій людині душевну рану і розвинути в ній різні комплекси. Даремно деякі батьки вважають, що в чотири-п’ятирічному віці діти люблять жартома, і для них те, що відбувається, — лише гра. Очевидно, саме тому дорослі часто іронізують над цими несміливими почуттями, вголос називають дітей «жених» і «наречена», розпитують їх про плани на майбутнє, а, почувши відповідь, сміються (нехай навіть добродушно) над малюками. Тим часом не варто насміхатись: закоханість робить дитину (як і дорослого!) більш вразливою, ранимою, і їй важливо показати, як потрібно берегти і захищати свої почуття, а не принижувати ці почуття дурними насмішками. Особливо небезпечно, якщо дитина довірилась комусь із дорослих, а той потім розповів про почуте іншим. В результаті малюк, швидше всього, зробить такі висновки: його почуття викликають сміх, і тому вони погані; навіть мама і тато можуть зрадити — значить, їм не можна нічого розповідати. Дитяча закоханість — це, по суті, перший досвід взаємостосунків з протилежною статтю. Дитина починає пізнавати і цінувати унікальність іншого і відчувати свою власну індивідуальність. Щоб спогади про першу закоханіть залишили світлий слід в душі дитини, старайтеся ставитися до того, що відбувається, з великою увагою і делікатністю. Найкраще, що можна зробити, — це сприйняти дитячу закоханість, як природний процес і створити таку атмосферу, в якій малюк захоче ділитися найпотаємнішим. Не варто ставитися до дитячої закоханості надто емоційно, як і підігрівати почуття дитини постійними розпитуваннями про об’єкт його обожнення. Надайте малюку можливість пливти в цих хвилях нових відчуттів і не втручайтесь, а тільки відповідайте на запитання. Тільки так вдасться вибудувати довірливі стосунки, завдяки яким можна підтримувати малюка і прийти на допомогу. Якщо, наприклад, любов виявилась без взаємності (а таке теж трапляється), поясніть дитині, як можна справитися з відмовою і як делікатно самому відмовляти. Помітила мама, що малюк починає копіювати свою обраницю, — обов’язково потрібно сказати йому про це. Тільки так можна допомогти дитині залишитись самою собою. Дитяча любов може перерости і в бажання власництва, коли хочеться повністю присвоїти обраницю чи обранця. Тут важливо тактовно пояснити «жениху» чи «нареченій», що в об’єкта його обожнення можуть бути інші захоплення і пристрасті, що навіть найкоханіша людина має право на власні бажання та інтереси. Зрозуміло, що дитячу закоханість не можна назвати коханням в тому смислі, який вкладають в це слово дорослі. Дитина просто відчуває радість від присутності поряд з нею іншої маленької людини. Дорослих дивує, наприклад, що їх діти завжди ходять разом і часто обнімаються. Не хвилюйтесь — для малюків тілесний контакт не має нічого спільного із сексуальністю. Не шукайте в їх діях непристойного смислу: найчастіше за подібною грою у закоханих стоїть бажання спробувати чергову дорослу роль. Діти спостерігають, як тато залицяється до мами, як батьки цілуються, як вони спілкуються, і, ще не усвідомлюючи цього, приміряють на себе роль представника своєї статі.
