Коханій сказав: «Обіцяю, поведу тебе під вінець не на візку, а на двох ногах…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.86 € 29.03
Коханій сказав: «Обіцяю, поведу тебе під вінець не на візку, а на двох ногах…»

Воїн втратив на фронті праву ногу і ліву руку, проте знайшов у собі сили для нової боротьби.

Фото Олександра Мордерера.

Коханій сказав: «Обіцяю, поведу тебе під вінець не на візку, а на двох ногах…»

Герой АТО не ховає протезів

Вадим Мазніченко без руки й ноги, але займається спортом, навчається у виші і випромінює оптимізм. Воїн втратив кінцівки на фронті, потрапивши під мінометний обстріл біля Старогнатівки Донецької області. Шість днів пролежав у комі. Далі — ​операції, реабілітація за кордоном. Заново вчився ходити і жити

Хлопець демонструє, що повністю оволодів протезами: знімає з руки, потім знову ставить на місце. Обома руками наливає у склянку мінеральну воду з пляшки. Навчився цього після довгих місяців процедур і тренувань. Непросто було стати на протез замість ноги, самостійно зробити крок, а потім побігти. Він відомий усій країні за проектами «Переможці», «Ігри нескорених», «Сила нації» та Invictus Games. Вадим знайшов у собі сили для нової боротьби.

Шість днів без свідомості

28-річний колишній десантник 79-ї аеромобільної бригади у 2014-му планував побратися зі своєю коханою Яною. Уродженець Миколаївщини приїхав до дівчини у Корсунь-Шевченківський район, влаштувався на роботу й разом із нареченою готувався до весілля. А тут оголосили про початок АТО…

Слова дотримав: на весільний рушник Вадим вів Яну, твердо ступаючи по землі. А ще хлопець у вишиванці пообіцяв відійти від суржика і досконало вивчити українську.
Слова дотримав: на весільний рушник Вадим вів Яну, твердо ступаючи по землі. А ще хлопець у вишиванці пообіцяв відійти від суржика і досконало вивчити українську.

 Пішов служити в 14-й черкаський батальйон. Спершу підрозділ направили на кордон із Придністров’ям, а тоді кинули на Донбас.

— На фронт потрапив у другу хвилю мобілізації, — ​згадує Вадим. — ​До того працював у Броварах, встановлював металоконструкції. Після поранення мене витягували хлопці. Пам’ятаю, був поруч Рома Бевз — ​Царство йому Небесне. Його снайпери вбили… Потім я знепритомнів і прокинувся через шість днів уже в Одесі. Як це було? Спочатку чуєш глухий звук, ніби стукає хтось. Потім свист. Далі вибух. Осколки розлітаються в усі боки. Зрозумів, що щось не так із ногою, коли не зміг піднятися. Тоді відчув, що й права рука не реагує на сигнали мозку. Глянув на неї — ​суцільна рвана рана. Встиг покликати на допомогу… Далі нічого не пам’ятаю. Один раз до мене «достукалися» у вертольоті, під час евакуації. Спитали групу крові. Відповів, що маю ІІ (+) і знову відключився.

Неприємно бачити, як декотрі хлопці після повернення додому ходять у військовій формі і… пиячать. Особисто мені соромно. Я навпаки — ​після поранення кинув курити.

В Одеському шпиталі Вадим лежав, як мумія, — ​перебинтований, із трубкою в роті. Побачив, що ні ногу, ні руку врятувати не вдалося. До нього медсестри біжать із заспокійливими — ​вони ж готові до істерики в такій ситуації. А він на живіт показує. Запитали, чи там болить. Чоловік заперечливо похитав головою. Тоді запитали, чи хоче їсти. Кивнув.

— У той же день почав самостійно дихати. Щойно з рота витягли трубку, попросив набрати кохану, — ​пригадує Вадим. — ​Не пам’ятаю, про що говорили. Та і яка там розмова: просто всі плачуть і обіцяють, що все буде добре. Побралися ми майже через рік — ​довелося чекати, поки мене поставили на ноги.

Поки перебував у лікарнях, поруч із ним завжди була Яна. Це додавало сил, допомагало переносити важкі операції, нестерпні болі. Коханій казав: «Обіцяю, поведу тебе під вінець не на візку, а на двох ногах…»

Повернувся зі США із найсучаснішими протезами

Влітку 2015 року Вадимові та ще одинадцятьом українським хлопцям пощастило стати учасниками міждержавної програми, яка передбачала безкоштовне протезування американськими спеціалістами і тривалу реабілітацію. У величезному, «як з чотири аеропорти Бориспіль», медичному центрі Вашингтона Вадим провів 11 місяців. Звідти вийшов сам. Із шістьма найсучаснішими протезами. Попри втрачену ногу і руку.

— Протезування у США — ​це космос, — ​захоплено говорить Вадим. — ​Наприклад, комп’ютер пропонує спеціальну, для потреб, відеогру, щоб якомога ефективніше відновлювати навички саме твоєї постраждалої руки.

За його словами, під час реабілітаційного періоду з кожним пацієнтом працюють десятки спеціалістів. Найголовніше — ​людину постійно змушують рухатися. Велика кількість протезів, загальною вартістю понад 60 тисяч доларів, пояснюється просто. І рука, і нога виконують різні типи діяльності.

Вадим навчився володіти протезами руки і ноги після довгих місяців процедур і тренувань.

— Для руки є один парадний — ​виходити з дому, фотографуватися, не сильно навантажувати. Другий — ​побутовий, по хаті носити, цвяхи забивати. Третій розроблений для тренувань, у моєму випадку — ​для веслування, — ​розповідає Вадим. — ​З ногою так само. Два протези призначені для ходьби, третій — ​для бігу.

Тепер боєць тричі на тиждень відвідує тренажерний зал, де пробігає щонайменше кілометр. Восени 2016-го у США він подолав за 1 годину 27 хвилин десять кілометрів у щорічному марафоні на підтримку морської піхоти, у якому взяло участь 36 тисяч осіб. Займається громадською роботою, допомагає ветеранам Черкащини захищати свої права.

«На війні легше. А тут не бачиш, де ворог і хто твій друг»

— Коли був у США, зрозумів: як приїду в Україну, повинен домогтися створення соціальних програм для ветеранів, — ​говорить Вадим. — ​Щоб усі поранені хлопці мали можливість водити автомобіль, грати у відеоігри чи з родиною гірськолижним спортом займатися. Мені здавалося, що тут влада з більшою повагою ставиться до ветеранів і допомагає їм, тому я сюди і перебрався. Але виявилося, що не все так. І не лише в Черкасах… Коли йшов на війну, то знав: повернуся або мертвим або пораненим. Але не розумів із чим зіштовхнуся потім. Усього потрібно добиватися самому — ​отримання групи інвалідності, компенсації по групі. На війні легше. А тут не бачиш, де ворог і хто твій друг.

Він знає, що кожного дня хлопці помирають, бо не вистачає рук і підтримки. І хотів би стати цією підтримкою і руками. Тому й не ховає протези. Бо хоче, щоб люди розуміли: у нас війна. Щоб думали: «Цей хлопець втратив руку й ногу, він зробив свій внесок. А чим я можу допомогти? Якщо не на війні, то вдома».

— Для перемоги потрібен наказ звільнити території, — переконаний Вадим. — У нас є все: бажання, мотивація, є люди, готові це зробити. Немає наказу. Мрію, щоб закінчилася війна і щоб влада більше думала про українців, а не про себе. У нас люди і влада живуть окремо. Так не повинно бути.

Попри втрачену ногу і руку, Вадим зміг подолати ті 10 кілометрів за 1 годину і 27 хвилин

Чоловік так пояснив свою участь у марафоні: «Це не тільки перевірка себе, чи може людина з інвалідністю пробігти довгу дистанцію, але також моральна підтримка наших військових, які зараз лежать у шпиталях та проходять реабілітацію. Цим ми хочемо надихнути інших поранених, щоб вони не здавалися. Коли у мене були ноги цілі, я не бігав. А коли втратив ногу, то мені стало сумно, що я не можу цього зробити».

У тому, що він дістанеться фінішу під час американського марафону, рідні не сумнівалися. Його участю пишалися всі односельці. Вадим зміг пробігти ті 10 кілометрів усього за 1 год 27 хв.

Сьогодні боєць допомагає учасникам АТО знайти себе у мирному житті.
Сьогодні боєць допомагає учасникам АТО знайти себе у мирному житті.

 — Так, я патріот України, — ​каже боєць. — ​Ми зобов’язані показувати нашим дітям приклад. Неприємно бачити, як декотрі хлопці після повернення додому ходять у військовій формі і… пиячать. Особисто мені соромно. Я навпаки — ​після поранення кинув курити. Мрію створити спеціалізований спортивно-реабілітаційний центр для учасників АТО, які отримали поранення та інвалідність. Щоб вони не почували себе обділеними, щоб у них був стимул жити.

…Як й обіцяв Яні, на весільний рушник Вадим вів її, твердо ступаючи по землі. Одружилися закохані в Одесі — ​місті, де пораненому Вадимові допомагало чимало волонтерів, котрі стали справжніми друзями для молодого подружжя. Вадим — ​надзвичайна людина з неймовірною силою волі, а Яна — ​по-справжньому вірна і терпляча дружина. Обоє вони взяли участь у зйомці кліпу групи «С.К.А.Й.» на пісню «Я тебе люблю».

…Як й обіцяв Яні, на весільний рушник Вадим вів її, твердо ступаючи по землі.

— Тепер ми мешкаємо у Черкасах. Я вступив до національного університету імені Богдана Хмельницького, вивчаю право, — ​розповідає чоловік. — ​Продовжую займатися спортом. Брав участь у багатьох проектах. Такі змагання дають натхнення. Переконують і самих атовців, й оточуючих у тому, що вони — ​повноправні члени суспільства.

Такий у Вадима характер: все, за що він береться у житті, доводити до логічного завершення. До переможного фіналу.

За матеріалами: Viva.ua, www.golos.com.ua, www.mil.gov.ua, hromadske.ck.ua.

Власта КРИМСЬКА.