Коли вона співала — ​я чула, як їй підспівують ангели… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.18
Коли вона співала — ​я чула, як їй підспівують ангели…

Ця Жінка — ​засновниця джаз–колективу Carlos Bandos, фронтвумен колективу kOTa band та керівник Lutsk Jazz Club, лучанка Руслана Моклиця.

facebook.com/ruslana.moklytsa.

Коли вона співала — ​я чула, як їй підспівують ангели…

Поки розчиняється цукор у моїй каві, я думаю про справжність. Про те, що справжня справжність (знаю, що це звучить, щонайменше, дивно, просто іноді буває справжність вдавана та показна, усічений варіант, така собі демо–версія) — ​рідкісна. Але надихає, заводить, чіпляє — ​саме вона. Справжність на високих вібраціях стає тобі пауербанком, розеткою, акумулятором, запасом життєвих сил. Чиста енергія, підключатися до якої та вбирати яку — ​радісно. Хоч, можливо, хтось ризикує підсісти на це, як на наркотик

Ми з демоном і Ангелом сидимо в саду. Холодний вітер обтрушує цвіт із дерев — ​і трава від цього ніби припорошена снігом. Між тим снігом цвітуть кульбаби.

Я вчора слухала музику… Пісні. Їх співала дивовижна жінка. Починаючи, вона поринала в якийсь свій фантастичний світ — ​і була в цьому органічною до останньої клітини, звуку, поруху… Жила в цьому, світилася.

Я чомусь подумала, що якби була чоловіком, ​ця жінка могла би стати згубною для мене або надихнути мене на неймовірні звершення. Я зрозуміла усіх тих, хто розпочинав війни, вирушав у хрестові походи, здобував перемоги або, завоювавши півсвіту чи заробивши величезні статки, втрачав сенс життя, лиш почувши, ЯК співає чи танцює ТАКА жінка.

Це стається одномоментно. Аби лиш чути, як вона співає, дати їй можливість співати — ​хочеться кинути їй до ніг весь світ. При цьому нічого не означають титули, маєтки, досягнення, нагороди — ​весь досвід, усі ті війни, перемоги і поразки відкидаєш разом із гонором, щоб лиш могти чути її голос і бачити її, коли вона живе музикою.

Спричиняє вона це вільно чи невільно? Адже вона може до тебе ніколи не заговорити — ​і ти теж не наважишся. Між вами може не бути доторків і поцілунків. Бо річ не в тому. А в емоціях, які вона у своїй справжності дарує. Всім. Цілому світові. І серед цього усього світу — ​тобі.

Я чомусь подумала, що якби була чоловіком — ​ця жінка могла би стати згубною для мене або надихнути мене на неймовірні звершення.

Заради таких відчуттів вирушають вбивати драконів або зрікаються мирського, знайшовши об’єкт для поклоніння. І річ не в об’єкті, а саме у справжності, висоті та чистоті емоцій, які вона дарує. Люди напряму одержують щастя, споживають його, наповнюються ним. А вона співає і світиться. Те світло кличе…

– Хтозна, чи усе це, про що ти кажеш, є на добре. Навіть найвище в низькому відзивається низько. Іноді в ім’я добра люди чинять стільки злого… І хіба ти ніколи не зустрічала людей, справжніх і відвертих у творінні зла? — ​запитує мій демон.

– Зустрічала. Вони теж іноді заворожують, як заворожує меч, створений видобувати кров із сердець ворогів. Темрява теж здатна кликати. І поглинати. І вимагати служіння. Можливо, це сторони однієї медалі. І може статися, тут теж річ у справжності та відвертості.

Але коли вона співала — ​я чула, як їй підспівують ангели…

Наталка МУРАХЕВИЧ,
історія із серії #покирозчиняється
цукор


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.