Хліб з маслом — це добре, але мова — це і хліб, і пісня, і майбутнє нації! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.79 € 27.28
Хліб з маслом — це добре, але мова — це і хліб, і пісня, і майбутнє нації!

«Мова, вишиванка — ​це те, що вирізняє нас, ідентифікує як українців!»

Малюнок Юрія ЖУРАВЛЯ.

Хліб з маслом — це добре, але мова — це і хліб, і пісня, і майбутнє нації!

Підписуючи закон про функціонування української мови як державної, спікер Верховної Ради Андрій Парубій сказав, що у нього було враження, що проти цього документа ополчилися «всі сили пекла». «Мову на хліб не намажеш» — ​таким був один із аргументів противників закону. Що скажете на цей закид?

    Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ,
учасник Революції гідності, удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (м. Луцьк):

— Все починається з мови, яка формує націю. Нема мови — ​нема нації. Тож новоприйнятий закон спрямований на те, аби зберегти нашу державу. Кожен, хто хоче жити в цій країні, українську повинен вивчити. Це однозначно.

Тут нам треба брати приклад із країн Прибалтики. Щоб отримати громадянство, там потрібно скласти екзамен на знання мови. В Естонії, зокрема, перший «мовний» закон був прийнятий ще в 1989–му. Через шість років — ​затверджено закон, у якому естонська мова визнана державною. А в Латвії «Закон про державну мову» був прийнятий у 1999–му. Ним уведено обов’язкове знання державної мови не лише для представників держустанов, а й співробітників компаній, у яких найбільша частка капіталу належить державі та органам місцевого самоврядування.

 

 

    Юрій ГРОМИК,
декан факультету філології та журналістики
СНУ імені Лесі Україник
(м. Луцьк):

— Дуже прикро, що на третьому десятку незалежності України є люди, які виступають проти цього закону або ж вважають його зайвим. Він конче необхідний, адже фактично йдеться про мовну конституцію держави. Документ дуже мудрий, виважений, дає перехідний період. Противники ж переважно наводять ті аргументи, які свідчать лише про одне: вони не бачили тексту. Варто пам’ятати, що закон регламентує сферу ділового мовлення і не стосується приватного спілкування. Тож і в цьому питанні опоненти зловживають тим, чого в законі немає. А щодо заворушень у суспільстві — ​не думаю, що вони виникнуть. Звичайно, за умови, що їх хтось спеціально свідомо не буде збурювати.

 

 

    Ольга СУМСЬКА,
народна артистка України (м. Київ):

— Скажу лише одне: має бути державна — ​українська. До меншин потрібно дослухатися — ​паплюження їхніх мов також недопустиме, адже вони перебувають у своєму рідному середовищі. Але домінантною передусім повинна бути українська. Це крок жорсткий і ризикований: він може призвести до коливань у суспільстві, але необхідний. Все ж таки всі мусять пам’ятати, що ми — ​українці, і мова у нас — ​українська.

Міцну економіку, сильну державу може мати тільки народ із високим рівнем самосвідомості.

А починати, переконана на 100%, треба з родини, дитячого садка і школи. Якщо батьки і вихователі будуть поважати державну мову, змалечку вчитимуть розмовляти українською, тоді вона й буде рідною. А коли виникає відторгнення мови — ​це до добра не доведе!

 

 

    Микола ВЕЛЬМА,
редактор громадсько–політичної газети «Вісті Ковельщини», заслужений журналіст України (м. Ковель):

— З цього приводу можу сказати словами геніальної української письменниці Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Я повністю підтримую поетесу. Можна порадіти, що нарешті закон про мову є, і його треба виконувати.

Сьогодні дуже активізувалися антиукраїнські сили. Тож цей закон повинен стояти на сторожі рідної мови, культури, державності. І знову до Ліни Костенко звернуся. Їй належить і такий вислів: «Глуха ворожість оточує нашу мову навіть тепер, у нашій власній державі…» На жаль.

 

 

    Ростислав КУШНІРУК,
заслужений працівник культури, засновник народної хорової капели «Посвіт», член товариства політичних в’язнів та репресованих, громадський діяч
(с. Княгининок Луцького району):

— Наведу невеликий момент із особистої біографії. Після того, як у 1959 році повернувся із заслання на Волинь, я запам’ятав слова однієї вчительки, котра за національністю була росіянкою. «Хочете мати майбутнє — ​вивчайте українську мову», — ​сказала вона. І мені так соромно стало, що я після Сибіру не міг похвалитися досконалою українською. Але це було ще до Щербицького. Бо коли він став першим секретарем ЦК Компартії України, то все стало стрімко русифіковуватись. А тим, хто каже, що «мову на хліб на намажеш», я відповім: «Не хлібом єдиним живе людина». Тому вона і людина.

 

 

    Алла БАБІНА,
завідувачка відділення алергології Волинської обласної клінічної лікарні (м. Луцьк):

— Думаю, такі примітивні аргументи можуть наводити лише недалекоглядні люди зі споживацькою, «ковбасною» психологією. Якщо ми, українці, не будемо дорожити рідною мовою, яка ідентифікує нас як незалежну, самостійну націю, то гріш нам ціна. Ті, хто ставить на перше місце матеріальні цінності, помиляються. Міцну економіку, сильну державу може мати тільки народ із високим рівнем самосвідомості, якому властивий справжній, а не показушний патріотизм, гордість за свої духовні цінності.

Я вважаю підписання закону про мову дуже важливою подією в житті України. Це звичайна практика у всіх країнах: у Польщі в державних установах, у різних закладах говорять польською, в Німеччині — ​німецькою… А в нас досі навіть у столиці на кожному кроці звучить російська. Люди десятиліттями живуть на цій землі, а вивчити українську мову не спромоглися. Який сором! Удома кожен може спілкуватися, як йому подобається, але якщо хтось хоче працювати президентом, чиновником, викладачем, лікарем, продавцем, офіціантом, хай послуговується державною мовою.

 

 

    Петро САГАНЮК,
володимир–волинський міський голова (м. Володимир– Волинський):

— На мою думку, він трохи «перегнув»… Якщо хтось таке й ляпнув, то це або недалекоглядна людина, або яка сказала не подумавши. Незважаючи на спротив певних політичних сил, більшість українських громадян свідома того, що закон цей потрібен, і його підтримують. Недаремно кажуть: якщо очі — ​дзеркало душі, то мова — ​душа народу. А хіба може жити народ без душі? Є своя держава, є нація — ​мусимо мати рідну мову. Дав би тут лише одне застереження: не треба робити з мови політики, бо це шкідливо й небезпечно.

 

 

    Василь ЧЕПЕЛЮК,
народний артист України (м. Луцьк):

— Хліб із маслом — ​це добре. Втім, мова — ​це і хліб, і пісня, і майбуття нації. Якщо кладемо на одні ваги хліб і те, що найдорожче, найсвятіше — ​мову, вчиняємо великий гріх. Є різні шляхи, щоб здобути матеріальні цінності, але утвердити українство можна лише через мову. Адже вона — ​код нації, те, що її об’єднує, без чого не виживе!

 

 

    Роман РОМАНЮК,
директор обласного Центру зайнятості
(м. Луцьк):

— Будь–які зміни мають і противників, і прибічників. Я вважаю, що запровадження української мови в усіх сферах життя назріло давно. Роками, з часу проголошення незалежності України, політики мусолили це питання, спекулювали на ньому, переносили розгляд.

У нас повинна бути своя ідентичність, символи. Мова, вишиванка — ​це те, що вирізняє нас, ідентифікує як українців. Тому прийняття закону — ​історичне рішення, великий крок до нашої ментальної незалежності, згуртування нації. Але він не порушує права меншин. Ніхто ж не забороняє їм користуватися у сім’ї, на вулиці рідною мовою.

 

 

    Ірина ФАРІОН:
доктор філологічних наук, член політради ВО «Свобода», народний депутат України VII скликання (м. Львів):

— Зробили щось на міліметр, а кричать на сто миль. Цей закон не розв’язує мовної проблеми в Україні й має величезну кількість вад. І цим недолікам сприяв саме Андрій Парубій зі своїми однодумцями. Вони ввели у навчальний процес викладання мовами національних меншин, порушивши статтю 53 Конституції України, де чітко зазначено, що вони мають право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови. Що роблять ці люди? Замість розділового сполучника «або» пишуть «і»: «і навчатися мовами нацменшин, і вивчати мову нацменшин». То що ми отримали в школі? Абсолютно радянську модель навчання. То з чого так тішиться Парубій?! А ще у статті є пункт 9, який говорить, що мова освіти регулюється галузевими законами. І ми вже знаємо, що галузевий — ​це закон про середню освіту. І він вже готовий, тому що його презентація відбулася у Кабінеті Міністрів 13 березня. Відповідно до нього у кожній державній школі можна буде відкрити клас із мовою нацменшин. Звісно, цей закон треба було ухвалювати в контексті того, кого ми обрали президентом. Але мене цікавить, хто його серйозно читав і бачив. Чому з нього випала обов’язковість знати українську мову народним депутатам? Тому я й кажу, що цей закон не вирішує мовної проблеми в Україні.

 

    ФОМА (Сергій Фоменко),
лідер гурту «Мандри» (м. Київ):

— Чесно кажучи, я радий, що закон про мову прийняли. І слова Андрія Парубія вважаю чіткими і справедливими, адже через «сили пекла» вже 28 років Україна перебуває у якійсь зоні турбулентності та не може ніяк визначитися з постійним рухом в одному напрямку. В Європі кожна локальна мова країни є державною: Іспанія, Німеччина, Франція, Польща. Там щодо мовного закону давно не стоїть питання: прийняти чи ні? Тому вислів про «намазати на хліб» це не аргумент для мене, а просто ґвалт чергових українофобів.

Бліц провели
Алла ЛІСОВА,
Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
Євгенія СОМОВА, Катерина ЗУБЧУК, Людмила ВЛАСЮК,
Олександр ДУРМАНЕНКО,
Олег КРИШТОФ.