Епістолярний роман двох великих поетів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.04 € 27.90
Епістолярний роман двох великих поетів

Фото youtube.com.

Епістолярний роман двох великих поетів

Сучасники, ровесники, коханці — Марина Цвєтаєва і Борис Пастернак (на фото) — листувалися впродовж 13 років. У них була лише одна зустріч, але їхні почуття, відображені в листах і документах, досі вражають до глибини душі й спонукають вірити у світлі почуття

«Как я люблю любить… А Вы когда нибудь забываете, когда любите, что любите? Я — никогда». У цих рядках була вся Цвєтаєва. У коханні — смисл її життя. Стосунки поетеси з чоловіком Сергієм Ефроном складалися непросто. Після довгої розлуки у 1922 році Марина переїхала до нього в Берлін, і тоді сталася її перша «зустріч» із Пастернаком.

Поет здавався щасливим у шлюбі: кохана дружина, син — сімейна ідилія. Але все це було швидше те, що хотілося видавати за дійсність. У сім’ї спалахували скандали. Побутові негаразди все частіше наводили Бориса Леонідовича на суїцидні думки. Намагаючись втекти від сімейних проблем, поет купував нові книги і поринав у читання з головою. В один із важких життєвих періодів йому до рук потрапила збірка «Версты» Марини Цвєтаєвої. У її віршах він знаходив розраду. Незабаром написав Цвєтаєвій перший лист. Так і зав’язався їхній епістолярний роман. Туга за батьківщиною і необхідність бути в еміграції послужили ще більшій прив’язаності поетеси до Пастернака. В його листах вона знаходила підтримку, в його словах — рідну російську мову, а в його душі — себе.

Коли Марина дізналася про те, що руйнується сім’я її коханого, попросила припинити листування.

Йшов 1926 рік. Пастернак писав Цвєтаєвій про свої мрії, про те, що попереду буде літо їхньої зустрічі. Але доля розводила закоханих за листуванням. Їхні зустрічі постійно переносилися через трагічні обставини. У 1927–му пара повинна була разом поїхати до Райнера Марії Рільке — поета, котрий уособлював для них Поезію. На жаль, побачення так і не відбулося. Рільке помер в останні дні 1926–го.

У сім’ях Цвєтаєвої та Пастернака щоденно почали виникати скандали, тому що близькі інтуїтивно помічали все більше їхнє відчуження, але нічого зробити з цим не могли. Дружина Леоніда Борисовича, відчуваючи постійну присутність іншої жінки в думках чоловіка, зібрала речі й разом із сином поїхала. Коли Марина дізналася про те, що руйнується сім’я її коханого, попросила припинити листування. Пастернак намагався виконати це прохання, але пристрасть виявилася сильнішою, і вони через місяць знову закидали одне одного відвертими любовними листами.

Чим довше вони спілкувалися, тим більше ідеалізували один одного. Їхні листи створювали бездоганні образи, вони не уявляли свого життя порізну. Борис Леонідович писав: «Я люблю і не зможу не любити тебе довго, постійно, всім небом… Я не кажу, що цілую тебе тільки через те, що цих поцілунків ніколи не бачив. Я обожнюю тебе… Не руйнуй мене, я хочу жити з тобою, довго, довго жити». Але рано чи пізно їхні долі повинна була вирішити зустріч.

Ще через декілька років листування їхнє спілкування зійшло нанівець. Ні Пастернак, ні Цвєтаєва більше не мали потреби одне в одному. «Я б не змогла з тобою жити не через нерозуміння, а через розуміння. Страждати від чужої правоти, яка одночасно і своя, страждати від правоти — цього приниження я б не пережила». Коли в 1935 році в Парижі на антифашистському Міжнародному конгресі письменників на захист культури відбулося їхнє довгождане рандеву, замість пристрасних обіймів і зізнань у коханні поети пили чай і в’яло розмовляли про літературу та музику. Ця «незустріч» визначила подальші їхні долі. Пастернаку і Цвєтаєвій не судилося бути разом. З приводу цього і народилися ось ці її рядки: «О прозе, о поэзии — все мимо — Подавлености тягостной печать. У всех невстреч закон неумолимый — Друг другу людям не дано понять!»