Воїни світла на склі: «Вони дали мені багато братської любові» (Фото, відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Воїни світла на склі: «Вони дали мені багато братської любові» (Фото, відео)

«Ця серія робіт присвячена воїнам-побратимам, це пам’ять про їхній подвиг, про їхню любов до України», — ​говорить Руслан Кашаюк.

Фото: Олександра ДУРМАНЕНКА.

Воїни світла на склі: «Вони дали мені багато братської любові» (Фото, відео)

Лучанин Руслан Кашаюк навчає малювання тих, кому війна пошматувала душу. Він — ​колишній послушник у монастирі, згодом став снайпером добровольчого батальйону «Айдар». А зараз — ​студент IV курсу факультету культури і мистецтв спеціальності «Образотворче мистецтво». Чоловік і сьогодні воює за душі побратимів, за те, щоб вони знайшли себе в житті. І бореться за них засобами мистецтва. У Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки відбулася виставка портретів військовослужбовця

300 портретів на склі… Здається, очі героїв дивляться у самісіньку душу. Після повернення з передової Руслан Кашаюк почав за фотографіями малювати своїх побратимів — ​живих і тих, котрих уже нема. Три роки він живе в мирному Луцьку, але війна досі з ним: у спогадах, думках і картинах.

Честь і слава Героям!

«Це не мистецтво, а історія»

— Не всіх я знав особисто, — ​розповідає боєць. — ​Є такі, з ким зустрічався раз чи кілька разів, з кимось пов’язаний тісною дружбою. Ця серія робіт присвячена воїнам–побратимам, це пам’ять про їхній подвиг, про їхню любов до України. Це для них я малюю. Вони мені дали багато братської любові.

На виставку, де представлено 135 портретів, завітали ректор Ігор Коцан, проректори університету, викладачі, студенти, побратими Руслана Кашаюка, рідні айдарівців, священнослужителі, небайдужі лучани. Капелан Михайло Бучак пригадав його слова, сказані раніше: «Жодна моя дія, жоден крок і жодні успіхи не відбувалися без підтримки Божої».

Музичний подарунок гостям виставки.

У чорних рамках — ​волиняни Роман Луцюк, Сергій Климчук, Рустам Хамраєв, Сергій Шостак, Віктор Кумецький, Олег Михайлов, Олег Твердохліб, Микола Королько, Олег Вишневський, Ігор Філіпчук…

Історія життя Руслана Кашаюка — ​дивовижна. Протягом двох років він був послушником у монастирі, де допомагав ченцям по господарству і багато молився. Однак повернувся в рідний Луцьк, а в 2014–му пішов снайпером на передову. На початку липня 2014–го Руслан поїхав у місто Щастя, де записався у батальйон «Айдар». Він не боявся йти у будь–яку гарячу точку Луганщини.

— Саме закінчував своє нічне чергування на позиції, як накрила вибухова хвиля. Протягом чотирьох хвилин було видно, як удень. Мене добряче відкинуло. Вдарився головою об бетон, і ще 120–кілограмова брила лежала на мені, — ​пригадує боєць. — ​Було усвідомлення, що ми звідси не вийдемо, що нас там просто всіх закопають.

Квіти для рідних наших захисників.

Завдяки арт–терапії знову почав говорити

З передової Руслана забрали до лікарні. Одужував у Луцькому госпіталі, але згодом повернувся на фронт. Головні болі його не полишали, як і тривожні думки. В такі дні знаходив спокій у каплиці, що була поруч. Якось зайшов у неї і побачив, що вода починає все затоплювати. З хлопцями повиносили ікони, так вдалось врятувати каплицю. Згодом він навіть узявся її реставрувати.

Здоров’я підводило все більше, Руслан почав часто непритомніти. Розумів, що воювати більше не може. Після важкої контузії одного дня втратив здатність говорити.

— Я все чую, а сказати не можу, — ​розповідає нині Руслан. — ​У мене були провали в пам’яті, і я не міг висловити те, що хотів сказати, те, що думаю.

Традиційне побажання «Многая літа...!»

Накрила вибухова хвиля. Протягом чотирьох хвилин було видно, як удень. Мене добряче відкинуло. Вдарився головою об бетон, і ще 120-кілограмова брила лежала на мені, — ​пригадує боєць. — ​Було усвідомлення, що ми звідси не вийдемо, що нас там просто всіх закопають.

Ліки давали лише тимчасове полегшення.

— Малювати ніколи не любив, із шести літ спортом займався, — ​зізнається чоловік. — ​Я потрапив на реабілітацію до наших волонтерів Оленки Звєрєвої, Тетяни Мялковської, і так почалося моє сьогодення. Завдяки їхній наполегливості, малюючи, видихав війну. І то не були портрети, мене тягнуло на духовне, на сакральне. Вже пізніше побачив малюнки на склі. А через деякий час виникла ідея зобразити побратимів. У мене також є серія «Волонтери», їх більше ста. Тоді не стало Кузьми, я лежав у госпіталі і вирішив його намалювати. Це мій перший портрет. Потім з’явилася серія «Айдар», і день за днем вона збільшувалася. Багато робіт зараз на руках у хлопців.

Руслан Кашаюк був небагатослівним.

«Коли з нами Бог, то хто проти нас?»

Завдяки терапії мова до лучанина почала потроху повертатися. А повними реченнями заговорив тоді, коли познайомився з майбутньою дружиною. Вона викладає в університеті й запросила його до студентів на лекцію. Вікторія турботою та любов’ю витягла Руслана з депресії.

— Мене спонукав до створення серії портретів «Айдар» страх, що ці дні будуть забуті, — ​мовить чоловік. — ​І я завжди кажу, що це не мистецтво, а історія. Маю від побратима Владислава і його дружини Оленки Вишневських подарунок — ​футболку. На ній зображена сова — ​символ «Айдару». І знизу гасло, яке й стало наскрізним у сьогоднішній виставці: «Коли з нами Бог, то хто проти нас?» Якби ми завжди так жили — ​із цими словами в серці! З хлопцями з військового госпіталю ми продовжуємо творити сакральні речі, кожен із них читає тихі молитви. І 22 травня буде презентована їхня виставка в Острозькій академії.

Світлина на згадку.

…Що б не робив Руслан, ним завжди керувала любов. Вона допомагала йому вижити, знайти себе і йти вперед.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.