«Тату, ще не вечір…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
«Тату, ще не вечір…»

«Це буде доня. З маминими синіми очима, з її чарівними ямочками на щічках».

Фото aimeepoolphoto.com.

«Тату, ще не вечір…»

— У нас новенька учениця, Ангеліна. Її сім’я переїхала в наше місто. Покажіть Ангеліні на перерві школу, аби не заблукала, — ​жартома мовила класна керівничка п’ятикласникам

Мабуть, Яків відтоді закохався в новеньку. Замість слухати вчителів він спостерігав за однокласницею. З гарненькою юнкою у старших класах хотів дружити не один хлопець. Яків — ​теж. Та Ангеліна була до нього байдужа. Він потайки клав записки в її портфель. Але дівчина обдаровувала ніжним поглядом Тольку, який чомусь подобався всім дівчатам.

Усе ж Яків провів кілька разів Ангеліну додому після шкільної дискотеки. І наважився сказати, що закоханий у неї з першого погляду. Дівчина не відповіла. А Яків мовив:

— Я все одно дочекаюся тебе. Переджу всіх твоїх кавалерів.

Певно, в таку хвилину ті слова з уст зірвалися. Бо таки дочекався — ​юнка відповіла взаємністю. І ось весілля…

Яків був щасливий. Мав кохану дружину, гарну роботу, достаток. Коли Ангеліна завагітніла, не сумнівався: у них народиться донечка. З маминими синіми очима, з її чарівними ямочками на щічках.

— А якщо син? — ​усміхалася Ангеліна.

— Також буде схожий на тебе. Але це буде доня.

— Батьки синів хочуть.

— А я — ​інший. Ми її назвемо… Ганнусею. Аня й Ангеліна. Гарно. Правда?

Пологи були передчасними. Яків не міг усидіти на місці, туди-сюди нервово міряв лікарняний коридор.

— Чоловіче, заспокойтеся, — ​невдоволено мовила санітарка. — ​Наче не дружина народжує, а ви. Підлогу не даєте помити. І так щодня.

У Якова завмирало серце. А коли до нього дійшли слова лікарки, воно на якусь мить, здається, зупинилося.

— Ми рятували обох. Зробили все, що могли. Але вашої дружини… більше нема. Зате народилась здорова донечка.

З цієї хвилини чоловік усе життя звинувачуватиме доньку, що та забрала життя його коханої Ангеліни. І не зможе полюбити Ганнусю…

Цієї миті щось зламалося в душі та свідомості Якова. Він не відчув радості… З цієї хвилини чоловік усе життя звинувачуватиме доньку, що та забрала життя його коханої Ангеліни. І не зможе полюбити Ганнусю…

Теща з тестем забрали крихітку до себе. Бабуся Люба замінила маленькій матір. Ганнуся спершу й кликала її мамою. Яків приносив іграшки, смаколики, гроші. Віддавав Любі та йшов геть.

— Що з тобою, Якове?! — ​совістила Люба зятя. — ​Хоча б поглянув на доню. Вона — ​копія своєї мами. Ти ж кохав Ангеліну…

Від того чоловікові ставало ще тяжче…

— Одружуйся, Якове, — ​радили синові батьки. — ​Доки будеш сохнути за покійницею? Її вже не воскресиш, а твоє життя триває. І до доньки треба признаватися. Бо вже люди пліткують. Чим дитина завинила? Думаєш, їй добре без матері? А ти коники викидаєш.

— Не змушуйте мене робити те, чого я не можу!

…Яків часто ходив на могилу дружини. Каявся, що не любить Ганнусю. І просив за це прощення в покійної. Він так і не одружився вдруге. Сенсом життя стала робота.

— Доньці на придане заробляє, — ​казали Любі.

— Краще б він побавився з нею.

Бувало, Яків спостерігав за Ганнусею. Звіддаля. Навіть на шкільній лінійці, коли донька пішла в перший клас… Часом Люба впадала у відчай:

— Не треба нам твоєї допомоги! Хіба не розумієш, що дитина при живому батькові почувається круглою сиротою? Чого ж ти такий упертий, як баран? Що тобі дитина заподіяла?

«Позбавила життя мою дружину», — ​відповідав подумки.

Ганні пояснили: тато дуже сумує за мамою. Йому потрібен час. Він любить тебе. Але дівчинка не вірила. І чим старшою ставала, тим більше хотіла довести батькові, що гідна його любові та уваги. Вона розумна. Старанна. Тато може гордитися нею. Була відмінницею. Мала гарний голос. Жоден концерт без неї не відбувався. Вона співала для батька. Так собі вирішила. Він десь тут. Він чує. І одного разу підійде, похвалить її. А може, і квіти подарує. Дівчина завжди чекала букета від батька.

Інколи Яків приходив на концерти, аби послухати доньку. Але без квітів. Ховався за чужі плечі. Зате його бачили люди, тож будуть менше обмовляти.

…Яків приніс Любі гроші, аби справила сукню доньці на випускний. Обіцяв допомогти коштами, коли Ганна вступатиме. Дівчина почула батьків голос, вийшла зі своєї кімнати:

— Добрий вечір, тату!

— Мені пора, — ​Яків похапцем залишив квартиру.

Ганна заплакала.

— Чому він не любить мене, бабусю?

— Бо він дуже любить… любив твою маму. Він вважає…

Люба замовкла. Дівчина все зрозуміла.

…Ганна закінчила університет і там залишилася працювати. От тільки з особистим не складалося. Боялася, аби чоловік, якого вона кохатиме, який буде їй потрібен, не почав ставитися до неї так холодно, як батько. Так і сказала бабусі, коли та запитала, чи має Ганя кавалера. При зустрічі з Яковом Люба вкотре не стрималась:

— Через тебе Ганнуся заміж не виходить. Бо гадає, всі такі… бездушні. Вона давно вже доросла, а ти жодного разу не поговорив з нею. Не запитав, як її справи. Вона завжди цього чекала. І досі чекає… Ти відштовхував її. У чому її вина? Що Господь забрав матір? Якове, коли я втратила свою єдину дитину, то зібрала всі сили, аби жити для внучки. І щодня дякувала Богові, що Ганнуся здорова, розумна, має добре серце. Що вона є. Мій чоловік того страшного дня посивів. Та ти знаєш… Ех, Якове, Якове… не можна бути таким однолюбом.

— Я ж не цураюся доньки.

— А ти хоч раз по голові її погладив? На руки взяв, коли була маленькою? Похвалив, коли в школі вчилася? Запитав, як їй працюється? Просто побув батьком?

…Ганна прийшла привітати з днем народження дідуся — ​татового батька. Зібралася близька родина.

— Заспівай-но, внучко, — ​попросив дідусь. — ​Шкода, що не здобула музичної освіти. Могла б артисткою стати. Такий голос! У телевізорі бачили б тебе.

Ганна віднікувалася, але дідусь наполягав. І вона заспівала: «Тату, ще не вечір, ще кує зозуля, ще у трави падає роса. Може, недоречно, та тебе прошу я, щоби ти мені сказав: послухай, донечко моя, усе минає…»

Усі глянули на Якова. Він опустив голову.

А Ганна співала. Як колись у дитинстві — ​для батька…

Ольга ЧОРНА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.