Забути «Я ж тебе попереджала!» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.42 € 29.76
Забути «Я ж тебе попереджала!»

Волинь-нова

Забути «Я ж тебе попереджала!»

— Мам, я безнадійно забруднила нові шорти… — ​донька винувато відводить очі. — А хіба я тебе не застерігала, що так буде! Я ж тобі казала переодягнися! Як можна бути такою безвідповідальною!

Досить поширений діалог, особливо влітку, правда ж? Як часто і я боролася з бажанням дітей негайно в обнові покрасуватися на вулиці. (Це у планах дорослих гарний одяг — ​на особливі випадки, у дитячих — ​особливість у повсякденні.) Та головне у цій розмові — ​намагання прищепити дитині бережливість, глобальніше — ​змусити її передбачати і відповідати за свої дії. Якщо переймаєтеся цією темою — ​забудьте про перше, що сидить на кінчику язика у схожих ситуаціях, — «Я ж тебе попереджала!» і «А я ж казала, що так буде». З власного дитячого досвіду пам’ятаю, яка досада бере після цих слів — ​і на ту маму, і на те, що ніхто мене не розуміє… Тепер бачу, що моя донька бореться з такою ж досадою…

Кажуть, усілякі «Я ж…» емоційно перемикають сина чи доньку на маму — ​на неї починають сердитися замість того, щоб аналізувати, де схибили і як це можна виправити.

Люди, які присвятили себе вивченню законів спілкування, стверджують, що звертання до дитини пов’язане з її умінням вчитися на помилках. Кажуть, усілякі «Я ж…» емоційно перемикають сина чи доньку на маму — ​на неї починають сердитися замість того, щоб аналізувати, де схибили і як це можна виправити. Урок про наслідки своєї поведінки дитина засвоює абияк.

Психіатр Фостер Клайн і педагог, директор школи Джим Фей у книзі «Батьківство з любов’ю та логікою» наголошують, що основна емоція тата і мами, коли у сина чи доньки якесь лихо, — ​співчуття. Лише воно. «Перш ніж злитися чи вплутуватися в проблему дитини, спробуйте використати один із таких висловів: «От невдача», «Справді? Я тебе знаю і переконаний, що ти щось вигадаєш», «Нічого собі халепа. Розкажеш мені, чим усе закінчиться», «Я радий, що це не моя оцінка (не мій табель, не моє завдання). Ти, напевно, кепсько почуваєшся! Що робитимеш?» Якось не по-нашому, правда? Природні реакції: «За те, що сталося, будеш робити те-то» чи «Через свої дії не підеш туди-то». Психологи кажуть, гнів і бажання покарати так і зриваються з язика дорослих. Ще одна дуже глибока думка про нас: «Покарання дає нам відчуття влади, допомагає думати, що ми контролюємо ситуацію… Гнів і покарання формують смертельний дует контрпродуктивного батьківства». До речі, лагідно пояснювати дитині, через які свої вчинки вона втрапила у халепу, теж шкідливо. Такими діями дорослі відбирають у сина чи доньки можливість самостійно проаналізувати наслідки, дійти своїх висновків.

То як реагувати, коли дитина розказує про свої біди? Співчувати з любов’ю, не докидаючи негативних емоцій. Кажуть, це найскладніша частина батьківства — ​демонструвати співчуття, коли сталося щось, чого могло б і не бути, якби нас послухалися. Я спробую сказати наступного разу про шорти: «Дуже шкода, що тепер у тебе не буде такої гарної речі. Вони тобі личили». Діти помиляються, як і ми, дорослі. Головне — ​пам’ятати собі, що їхні легковажні помилки давним-давно були і в нас (у нашому дитинстві).

Маєте що дописати до цієї теми — ​скористайтеся поштовою адресою редакції або ж електронною: okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com.

Оксана КОВАЛЕНКО, мама


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.