Навіщо батькам липка стрічка - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.77 € 27.33
Навіщо батькам липка стрічка

Волинь-нова

Навіщо батькам липка стрічка

Читаю книгу Вікі Хьофл «Чим менше, тим більше». Авторка, мама п’ятьох дітей і професійна викладачка, радить батькам використовувати уявний скотч для очей, вух, ніг і рук, а головне — ​для своєї свідомості. Мовляв, щосекундне втручання у життя своїх чад, намагання допомогти–проконтролювати–захистити їм дуже шкодить. Як на мене, маму чотирьох дітей, учена має рацію: чим менше ми простягаємо руки для їх оборони, підстрахування й різної допомоги, тим більше їм користі

Проєктую прочитане на життя — ​і розумію, що застосовувати «липку стрічку» мусово, бо ж дивишся, як воно от–от упаде чи не може відчинити двері, і летиш на поміч, навіть не думаючи, що йому дуже корисне знання про легке падіння і потребу спілкуватися — ​просити про допомогу, коли сам не можеш собі дати ради. І геть малі, і старші діти потребують «своїх власних гуль», як би ми їх не леліяли. Певно, я — ​з тих мам, які гадають, що без їхньої опіки і помочі все пропаде. Тільки я над цією своєю вадою працюю. Мій старший син порівняно з наступними дітьми ріс найменш самостійним: довго не брався до домашньої роботи, яка була йому під силу. Зате, коли життєві обставини склалися так, що вільного часу в мене майже не стало, його брат і сестра ростуть значно вправнішими й активнішими. Це щодо умінь і домашніх обов’язків.

Та «липка стрічка» необхідна ще й для невтручання в спілкування. Не раз помічала, коли бувала дуже втомленою, не мала сили сварити, що непорозуміння або конфлікти між дітьми розв’язувалися: нехай не таким чином, як «під моїм авторитетним керівництвом», нехай через виснаження обох, але ж таки згасали!

Якщо ви помітили, що діймаєте дітей своїми запитаннями, думками, безрезультатними проханнями чи такою ж критикою, заклейте собі рот доти, доки не навчитеся стримувати миттєвий імпульс...

А Вікі Хьофл каже, що це і є важливий досвід, який малі вибудовують, саме коли їм непереливки, і стверджує, що дівчаткам і хлопчикам круто мати такі знання і навики, а не безпорадно сидіти, чекаючи рятівницю–маму. Згадую дотичну настанову: все, що не вбиває, робить нас сильнішими. (Хоча діти, здається, таки здатні повбивати одне одного, тому в певних ситуаціях ліпше не затримуватися у «липкій стрічці» — ​ну, це вже мами з татами знають, коли щити змінити на мечі, а коли залишатися «лінивими».)

Промовчати, коли аж крутить втрутитися, поділюся я з вами, неймовірно важко. Але цього можна навчитися. «Скажу про це потім», — ​обіцяю собі у секунди першого пориву обурення. Повірте, обертається так, що подякуєте собі за корисне відкладення на потім. Цитата від Вікі Хьофл: «Якщо ви помітили, що діймаєте дітей своїми запитаннями, думками, безрезультатними проханнями чи такою ж критикою, заклейте собі рот доти, доки не навчитеся стримувати миттєвий імпульс… Діти не потребують керівництва й інформування в режимі цілодобової служби підтримки».

«Скотч» варто знімати, коли до нас приходять за співчуттям, порадою, тоді можемо розказати, що після падінь буває підйом і що помилка — ​це не страшно, на них вчаться. Наостанок озвучу шведську приказку: «Люби мене, коли я того не вартий, — ​тоді твоя любов мені потрібна над усе» (любов, а не сварка чи докори).

Адреси для спілкування незмінні: поштова є на сторінках газети, а електронні — ​okovalenko74@gmail.com або ж tsikava.gazeta@gmail.com.

Оксана КОВАЛЕНКО,
мама