«Прокинулась солодко зранку…»

Прокинулась солодко зранку…

Без звичної втоми і вмить

Крізь запах незвичний сніданку

Відчула: ​щось ніби горить!

Із ліжка умить підвелася,

А погляд будильник вловив…

Нервово за нього взялася…

Хтось, видно, його відключив!

«Сьогодні ж нарада! Вже пізно…» — ​

Мов бджоли, думки загули…

На кухню із поглядом грізним

Забігла… Немовби пройшли

Слони там… Всі стіни в сметані…

А стіл — ​від варення в слідах…

Шматок оселедця в стакані

І чай на новеньких стільцях…

Й посеред розгрому щаслива

Усміхнена доня стоїть…

Шматочком ганчірки квапливо

Щось хоче від столу відмить…

Найперше схотілось кричати!

Емоцій в душі через край!

«Коли ж це усе прибирати?»

— Матусю рідненька, сідай!

Вона аж завмерла…

— Матусю,

Я чула учора, як ти

Дзвонила сумна до бабусі…

Казала — ​не можеш знайти

Хвилинки, щоб просто поспати,

Як хочеш спочинку, — ​і я

Зроблю тобі, мамочко, свято!

Будильник? Це справа моя…

Пробач… Ти так сильно втомилась,

Начальник не стане сварить…

Я зранку йому додзвонилась,

Просила тебе відпустить…

Казала про втому і свято,

А він розсміявся мені!

Казав лиш тобі передати,

Щоб крила якісь на спині

Зрізати нізащо не стала…

Та я не збагнула цього…

Я ранок увесь готувала!

Скуштуєш сніданку мого?

Матусю, я поки відмию

Від крему гарненько стола…

А потім і снідать накрию!

Ти вчора сумненька була

І навіть вечерять не стала…

Сьогодні за кухаря я! — ​

Ясні оченята блищали,

Той погляд любов’ю сіяв…

І вже не хотілось кричати

Спізнилась, не прийде… нехай!

Та крильця маленькі рубати

Не стане…

— Холоне вже чай,

Матусю, швиденько збирайся

і йди куштувати млинець!

Одненький, щоправда, лиш вдався…

Тонкий і твердий, мов хлібець…

Вона усміхнулась крізь втому:

— А хочеш разом навчимось?

— Зі мною залишишся вдома?!

Моє побажання збулось!!!

Просила в листі Миколая…

Звичайно, я хочу, авжеж!!!

Так довго, так довго чекаю…

— Пробач, моя рідна, я теж…

Згадала усі обіцянки

І пізній щоденний прихід…

І ранні від’їзди щоранку,

І тільки дзвінок на обід…

Робота, папери і звіти,

А в доньки в садочку свята…

Забула за справами жити,

А доня щодень підроста…

І завтра вже може не бути

Згорілих млинців на стільцях…

А крик — ​для дитинства отрута,

Міг вогник ясний у очах

Назавжди згасить… Пригадала

Рутинні однакові дні…

А доня просила так мало…

— Кохана, пробачиш мені?

І раптом дзвінок телефону.

Начальник… І голос тремкий:

«Я прошу, цінуй свою доню…

Сьогодні у всіх вихідний…

Мені треба сина забрати

Зі школи… Давно обіцяв…

Спасибі, спасибі за свято,

Здається, я геть заблукав…

Нам всім не завадить в турботах

У серці згадать головне:

Життя — ​не у грошах, роботах…

Мов мить, повз людей промайне…»

***

Стояла у дивному стані

Зі сміхом дитячим чомусь…

Дивилась на крем на дивані…

«Я жити, рідненька, навчусь…»

 

Інелла ОГНЄВА