Мені не раз доводилось, досліджуючи сімейні проблеми, бувати на судових засіданнях, де розглядалось питання про розлучення...
Марина ЛУГОВА
Мені не раз доводилось, досліджуючи сімейні проблеми, бувати на судових засіданнях, де розглядалось питання про розлучення.
Навіть сторонній людині не важко збагнути, що для кожного подружжя, незалежно від віку, розірвання шлюбу — це драма . Навіть «наймирніше» розлучення найделікатніших людей, які не стануть виливати одне на одного цебрики бруду, не обходиться без болісних переживань. А найбільш, як вважають спеціалісти, звичайно страждають найменш захищені і залежні члени сім’ї — діти. Психологи виділяють декілька загальних стадій, через які проходять емоції, почуття дитини в цей непростий період.
Заперечення. Дитина не вірить в те, що відбувається, не бажає приймати розлучення. Вона навіть може розповідати друзям, що тато просто поїхав у відрядження. Він зляканий, пригнічений і хоче тільки одного: щоб все було, як і раніше. Гнів. Через деякий час дитина розуміє, що так, як раніше, не буде і стає жорстокішою: грубить, проявляє дратівливість. До того ж, гнів цей може бути спрямований як на батька, який пішов із сім’ї, так і на матір, з якою дитина залишилась. Бажання все виправити. Дитина трохи заспокоюється, але починає винуватити в тому, що сталося, себе, вважаючи, що коли вона буде добре себе поводити, то батьки помиряться. Смуток. Мине чимало часу, перш ніж зникнуть гнів, страх, невпевненість і почуття вини. Остаточно переконавшись, що повернути минуле неможливо, дитина може впасти в депресію. Пристосування. Гострий біль зникає, дитина пристосовується до нового життя і заспокоюється. Завдання дорослих — не залишати дітей один на один із своїми переживаннями на кожному з цих болісних етапів, не допустити, щоб навіть правильне рішення про розлучення завдало непоправної шкоди їх характеру чи навіть вплинуло на їх подальшу долю. Вирішивши розлучитись, чоловік і дружина розв’язують свої власні проблеми. Але головне завдання батьків — організувати розлучення таким чином, щоб дорослі негаразди відбились на дітях з мінімальними втратами.
Якщо рішення про розлучення остаточне, то кожному з батьків потрібно поговорити з дитиною. Враховуючи її вік, пояснити причину розриву. Запевнити малюка в тому, що любов до нього залишиться незмінною і пояснити, яким чином ви будете підтримувати стосунки. Не бійтесь обговорювати з дитиною свої почуття до того з подружжя, хто пішов з дому, навіть якщо вони негативні. Але ні в якому разі не переконуйте дитину розділяти з вами ці почуття. Підкресліть, що ставлення тата і мами до неї не змінилось і не зміниться ніколи.
Якщо є можливість, не міняйте різко місце проживання, школу: для більшості дітей в такий момент емоційна прив’язаність дуже важлива. Якщо дитина — єдина людина, з якою ви можете поділитися своїми почуттями і переживаннями, то постарайтесь не перекладати на неї вантаж своїх образ і турбот, не чекайте співчуття і підтримки. У дитини й так може виникнути почуття вини, не варто його ускладнювати. Не допускайте, щоб в результаті ваших переживань дитина відчувала себе забутою і непотрібною. Але не варто надмірно опікуватись і шкодувати сина чи дочку, створюючи хворобливу залежність між вами. Звичайно, розлучення це стрес і потрясіння, як би грамотно дорослі не намагались організувати його. Але ви можете піднести дитині своєрідний урок виходу з кризової ситуації.
Візьміть за правило ніколи не обговорювати дії колишнього чоловіка чи його батьків при дитині. Адже для неї ви — одне ціле, а він — частина цього цілого. Боротьба бабусь і дідусів за внука — це окрема тема. Але треба запам’ятати, що батьки колишнього чоловіка — такі ж бабуся і дідусь, як і раніше, і вони дуже потрібні одне одному.
