«Доброго дня, шановна редакція газети «Волинь». Не хочу бути багатослівною, але й мовчати про таку проблему теж не можу. Дуже тяжко навіть думати про те, скільки жінок на сьогоднішній день штучно перериває вагітність — тим самим вони просто вбивають ще ненароджених дитяток...
«Доброго дня, шановна редакція газети «Волинь». Не хочу бути багатослівною, але й мовчати про таку проблему теж не можу. Дуже тяжко навіть думати про те, скільки жінок на сьогоднішній день штучно перериває вагітність — тим самим вони просто вбивають ще ненароджених дитяток. Ну чому так? Одні вбивають дітей, а інші картають себе все життя за те, що не змогли народити. Чому слово «аборт» сприймається як проста і легка медична процедура? Невже лікарі так легковажно до цього ставляться? Звичайно, не мені давати відповіді на ці питання. Але це «чому» завжди буде в думках...».
Це лист нашої читачки, яка назвалась Наталкою С. з Рожищенського району. Закінчується він, як висловилась сама дівчина, римованим творінням «Крик з того світу». Це звернення ненародженої дитини до жінки, яку вона назвала б матір’ю, але, на жаль, ніколи її не побачить. Ось лише декілька рядків: «Ти подумала про гріх? Як тобі на серці буде, як колись дитячий сміх уночі тебе розбудить?..» До цієї давньої і болючої проблеми мені не раз доводилось звертатись. І відразу скажу, що у мене є, принаймні, відповідь на одне із запитань нашої читачки. А саме — з приводу того, «невже лікарі легковажно ставляться» до переривання вагітності. Звичайно ж, ні. А тим більш не треба думати, що, як висловилась Наталка С., аборт — проста і легка медична процедура. Вона не проста і для жінки, яка перериває вагітність, і для лікаря-гінеколога. І коли я познайомила з листом, який надійшов в редакцію, завідуючу обласним центром планування сім’ї Світлану Поліщук, то вона показала «Щоденник ненародженої дитини», створений релігійною громадою, яка дотримується біблійного погляду на аборт, тобто вважає його взагалі недопустимим. Читаю: «5 жовтня. Сьогодні почалось моє життя, хоча мої батьки про це поки що не знають. Я — дівчинка, у мене буде світле волосся, голубі очі. Все вже визначено, навіть те, що я буду любити квіти... 25 жовтня. Сьогодні почало битися моє серце... 20 листопада. Тільки сьогодні лікар сказав моїй мамі, що я живу тут, під її серцем. Яка вона, мабуть, щаслива!». Та ось 28 грудня, на восьмому тижні, закінчується життя дитини: «Сьогодні моя мама мене вбила». — Цей щоденник, — розповідає Світлана Поліщук, — ми дещо змінили. Назвали його «Щоденником майбутньої дівчинки». Завершується він оптимістичніше: «Сьогодні — мій день народження». Ми б хотіли, щоб саме так закінчувалась кожна вагітність. Щоб народжувались всі діти, яких запланувала природа. Принагідно Світлана Іванівна згадує фільм про переривання вагітності, створений американцями: — Якби всі жінки, які вирішили перервати вагітність, дивились цей фільм, то вони б подумали, чи варто це робити. Фільм створили у США, де аборти заборонені. Він психологічно важкий, і я думаю, що в нас не всі підготовлені побачити зафіксовані кадри. Аборт — це з точки зору медицини — видалення плідного яйця. Але ж це — зародок дитини, те, що дароване природою? Спеціалісти США, які коментували проведення таких операцій, говорили, що робили у свій час аборти і вважали це на той момент потрібним. Та коли переосмислили свої дії і взагалі хід операції, яка перериває життя, то просто відмовились від абортів. В нашій країні аборти не заборонені, тож комусь їх треба робити. — Я хочу повернутись до рядків з листа нашої читачки: «Невже лікарі так легковажно ставляться до цього?» — тобто до переривання вагітності? — Про легковажність чи байдужість, звичайно, недоречно навіть говорити. Аборт не проходить безслідно для жінки, яка вирішує переривати вагітність, — психологічна травма довго «болить». Непросто переживають це і лікарі. Я зустрічалась на семінарах з акушер-гінекологом, яка працює в Міністерстві охорони здоров’я і яка колись займалась оперативною гінекологією — переривала вагітність. За словами жінки, то був незвичайний період в її лікарській практиці — залишився душевний біль. Зазначу, що йдеться про той час, коли ринок контрацептивних засобів не був такий насичений, як сьогодні, і якоюсь мірою можна було пояснити, чому народження дітей «планувалось» здебільшого абортом. — Принаймні, і колись, і сьогодні жінка вирішує, чи виношувати їй вагітність, чи переривати. — Звичайно. Ми не маємо права відмовити їй в проведенні аборту. Ми можемо тільки поговорити з жінкою, порадити обдумати ситуацію. Це бесіда з жінкою, яка вже отримала направлення на переривання вагітності. В принципі, вона все вирішила до того, як прийшла на прийом до гінеколога. Ми не можемо це рішення поміняти. Ми можемо тільки на майбутнє застерегти від непланованої вагітності. — Всяке правило має винятки — з вашого кабінету виходили бодай декілька жінок, які змінили своє рішення? — Це справді винятки, поодинокі випадки. Трапляється це тоді, коли приходить молода пара. Те, що прийшли вона і він, це вже свідчення їх небайдужості — народиться дитина чи ні? Мені запам’яталась така пара. Молоді люди пояснювали, що збираються одружитись — весілля буде через півроку. Але зараз, мовляв, дитина передчасна,бо до її появи вони не готові. Коли ж я розповіла, чим може обернутись для їх майбутньої сім’ї такий крок (а це — безпліддя!), то настрій молодят змінився. Я розумію, що не моє слово було вирішальним у цьому — я просто проконсультувала, дала інформацію з приводу наслідків переривання першої вагітності. Я ще раз підкреслю, як важливо, щоб такі проблеми молоді люди вирішували спільно — тоді рішення легше міняти, адже дівчина має підтримку в особі свого коханого. — Ви в основному говорите про переривання першої вагітності. Така вагітність буває і дуже «юна»? — На жаль, так. І це нонсенс. Бо, по суті, вирішується подальше здоров’я жінки, те, як складеться її життя в майбутньому. Переривання вагітності, особливо в юному віці, — величезний стрес. Це вже точно: природа спрограмувала організм на вагітність — і тут все різко обривається, йде гормональний «збій». Важко сказати, який буде наслідок цього. Якщо дівчина в п’ятнадцять років зробила аборт, то нема гарантії, що в зрілому віці, вийшовши заміж, вона зможе народити дітей. У мене була така пацієнтка, яка, проживши у шлюбі десять літ, так і не стала мамою. Причина цього — колись батьки вирішили, що дочці рано народжувати (вони по-своєму були праві, бо ж вона ще була по суті дитиною). — Але є такі випадки, коли переривання вагітності необхідне — за станом здоров’я жінки, наприклад. — І за станом здоров’я жінки, і заради того, щоб на світ не з’явилось дитя з важкою патологією. Зараз жінки можуть обстежитись і в Луцьку, зокрема і в нашому центрі. А якщо виникає потреба перевірити діагноз, то для цього є відповідні центри у Львові, Києві. Але в будь-якому випадку останнє слово — за майбутньою матір’ю, навіть якщо це пов’язано з її здоров’ям чи здоров’ям дитини. — Що сьогодні каже статистика з приводу кількості абортів? — Судячи з показників, їх число на Волині зменшується. Торік на сто вагітностей в нашій області припадало 28,81 випадків переривання вагітності ( в Україні цей показник значно більший — 40, 2). На сто родів в нашій області — 40,48 аборта (в Україні — аж 73). Порівняння із загальнодержавним показником нібито виграшне, але хотілося б звести аборти до мінімуму. — Уявімо, що в Україні аборти були б заборонені. Чим це могло б обернутися? — Покинутими дітьми, яких сьогодні, на жаль, і так багато. А ще — кримінальними абортами. Варто згадати повоєнний час, коли в Радянському Союзу Сталін заборонив переривання вагітності, щоб тим самим поліпшити демографічну ситуацію. Тоді була хвиля якраз кримінальних абортів.
