Мені скоро п’ятдесят. Завод, де я працював, закрився, і я потрапив у списки безробітних. Диплом інженера виявився не потрібним. У свій час, коли я мав сім’ю, то займався домашніми справами...
Валентина МИНЕНКО
Мені скоро п’ятдесят. Завод, де я працював, закрився, і я потрапив у списки безробітних. Диплом інженера виявився не потрібним. У свій час, коли я мав сім’ю, то займався домашніми справами.
Вмів клеїти шпалери, фарбувати, штукатурити... Отож, домовився із знайомими хлопцями й організував щось на зразок ремонтної бригади. Одного разу нам довелось робити в одній з квартир модний сьогодні «євроремонт». Помешкання виявилось незаселеним, отож працювати було зручно. Мені дісталась велика кімната. За стіною жили сусіди. І ось щодня, як я помітив, рівно об одинадцятій, там починала співати жінка. Великий порожній зал добре приймав звуки. Спочатку, до речі, я думав, що хтось поставив касету. Але потім зрозумів, що нема супроводу. Отож, це був «живий» спів. Пісні звучали різні: і романси, і народні — російські й українські. Її голос заворожував мою душу. Хочете — вірте, а хочете — ні, в серці з’явилось давно забуте мною почуття, схоже на любов. Мені хотілось подзвонити в двері її квартири і познайомитися. Хотілось побачити цю жінку. Я душею відчував, що вона також одинока, що могла б скрасити мою одинокість і свою. Коли я входив у під’їзд вранці і чув кроки тих мешканців, що спускались східцями з верхніх поверхів, то сподівався побачити цю жінку. Я привітався б з нею і сказав би, що вона дуже душевно співає. Попросив би і далі співати, бо я живу цими піснями... Але назустріч збігали молоді люди, які поспішали в своїх справах. А її все не було. Думки про невідому мені жінку перетворювались в нав’язливу ідею. Тепер я, вже навіть прийшовши додому, не міг їх позбутись. Уявляв жінку, яка зачарувала своїм голосом, поряд із собою, співав ті ж пісні. Моє одиноке життя наповнювалось мріями про поки що незнайому мені людину. Кожного ранку я голив, донедавна добряче заросле обличчя, прав собі сорочки... ... Ремонт наближався до завершення, а я так і не відважився зробити якийсь крок до знайомства із загадковою жінкою. Нарешті, придумав: «Я подзвоню у двері й запитаю, чи є у неї в квартирі вода, бо нібито там, де я працюю, чомусь вона не тече з крана». Я вмився, переодягнувся і натиснув на дзвінок. — Хто там? — почувся тоненький голосок. — Це із сусідньої квартири, — відповів. Провернувся ключ, двері відкрила дівчинка, років чотирнадцяти. — Ви що, одна вдома? — Ні, вдома моя бабуся. — Хто там? — почувся приємний жіночий голос з глибини квартири. — Та не знаю — мужчина якийсь... З кімнати вийшла жінка приблизно моїх літ — симпатична, акуратно одягнена, світловолоса. — Слухаю вас, — сказала вона і подивилась на мене уважно. — Пробачте, — пробурмотів я, дуже хвилюючись. — Я тут поряд ремонтую квартиру, там чомусь нема води... Хотів дізнатись, чи є вода у вас. Жінка показала мені ванну кімнату. Я відкрив кран, вода хлинула потужним струменем, як і в тій квартирі, де я працював. — Дивно, а там чомусь нема, — сказав я, заїкаючись від хвилювання. — Так буває... Можливо, по тому стояку йде ремонт, і тимчасово відключили воду. — Дякую, — сказав я і вийшов. А повернувшись на місце своєї роботи, сів на табуретку і зрозумів, що до кінця життя зв’язав свою душу з цією жінкою, яка співає. Коли навідався господар, я запитав, що він знає про свою сусідку. Дізнався, що вона живе сама (син з сім’єю — окремо, у своїй квартирі). — Моя дружина добре її знає, — сказав господар. — Хороша це жінка, але чомусь залишається одна, хоча претенденти на руку і серце були... Помовчавши, продовжив: — А що, сподобалась тобі сусідка? То в чому справа — зроби їй ремонт в квартирі, і я думаю, що перемога буде за тобою. Чоловік засміявся, а я сказав йому: — Вам смішно... А мені не до веселощів. — Ну це не біда!.. Перевезу своїх у квартиру, влаштуємо новосілля, на якому буде і сусідка, і тоді все з’ясується. На душі у мене потепліло...
