Невже в моїх онуків-правнуків заберуть «найбільшу розкіш»? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.72 € 26.32
Невже в моїх онуків-правнуків заберуть «найбільшу розкіш»?

Усе буде розписано по секундах. А любов чи дружбу роботи теж зможуть передбачити?

Фото epravda.com.ua.

Невже в моїх онуків-правнуків заберуть «найбільшу розкіш»?

Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом заслужений журналіст України Катерина ЗУБЧУК

…одкровеннями жінок, яким доля вготувала самотність

Ольга завжди приходить у редакцію з букетиком квітів — ​відповідно до пори року це бузок, піони чи хризантеми, які вона вирощує у себе під хатою на Вишкові. А ще — ​з бажанням поговорити про свою жіночу долю. Стараюсь вділити їй хоч трохи часу, знаючи, як склалося життя цієї жінки…

Зовсім молодою Ольга овдовіла. Чоловік трагічно загинув. Сама виростила доньку, заміж віддала. Але склалося так, що у них, м’яко кажучи, стосунки завжди прохолодні. І навіть тепер, коли вже й бабусею стала, і донька мала б проявляти до матері якщо не ніжну любов, то принаймні елементарну повагу, бо ж у самої росте син (який приклад він має?), змін на краще нема. Аж страшно чути ось таке: «Уявляєте, я лежу в кімнаті хвора, а дочка навіть не загляне до мене».

Ось чому Ользі так хочеться зустріти людину, з якою можна було б доживати віку, відпущеного Богом. І до ведучої сторінки «Любить! Не любить» вона приходить щоразу, заготувавши коротенький текст оголошення у «Службу знайомств». А оскільки візити ці повторюються більше десятка літ, то це означає, що пошуки не увінчуються успіхом. Звичайно, відгукувалися чоловіки. Хтось телефонував, у гості напрошувався. А були й такі, котрі до себе кликали. І їздила. На якийсь час залишалася там. Але наставав момент і казала собі, що «краще самій жити, ніж із жадібним чи таким, що зверхньо дивиться на тебе, привівши у хату за робітницю». Вдівцеві, та ще й у селі, не просто справлятися з хазяйством. Ось і шукають жінку, якій, як Ользі, за її словами, у своїй хаті (біля рідної дочки!) нема місця.

І перебірливою треба бути, і з повагою до себе ставитися, бо інакше не побачиш цієї поваги з боку обранця.

На жаль, у нас багато вдів — ​за офіційною статистикою, в Україні чоловіки живуть на 10 років менше за жінок. І у мене на думці ще одна наша читачка — ​лучанка Оксана, яка, вважай, зістарилася на моїх очах. Вона теж овдовіла рано — ​ще й 50 не мала. А сьогодні їй уже за 60. І всі ці роки я була мимовільним свідком того, як цій жінці хочеться влаштувати своє особисте життя й позбавитись самотності. Хтось, втративши чоловіка, приймає долю як належне — ​уже й не думає про друге заміжжя. А ось ця моя, уже давня знайома, — ​з тих, хто по ночах, певно, плаче в подушку, якщо поряд нема чоловічого плеча. Якось при зустрічі розповіла, що їй нарешті пощастило — ​з’явився у її житті мужчина, з яким, як здавалося, зійшлися назавжди. «Він такий уважний, ми з ним живемо на одній хвилі», — ​говорила із захопленням.

Потім ми довго не бачилися, а коли зустрілися, то жінка сказала: «Я знову ​сама». І навздогін цій фразі: «Видно, доля моя така… Мабуть, я однолюбка. Так і не змогла забути свого покійного чоловіка, який і їв так, що це мене не дратувало, і мовчав так, що з ним не треба було шукати тем для розмови». Оголошень Оксана більше не приносить. Час від часу зателефонує з нагоди якогось свята. І майже завжди зачепить своє, наболіле — ​самотність. «Може, я була надто перебірливою, а тепер пожинаю плоди», — ​і таке було зізнання. Що сказати на це? І перебірливою треба бути, і з повагою до себе ставитися, бо інакше не побачиш цієї поваги з боку обранця. Але не це (чи не тільки це) є визначальним у долі кожної з нас. Головне, щоб поряд була «своя» людина. Щоб можна було сказати, як висловилася одна з недавніх героїнь сторінки «Любить! Не любить» Тетяна Ломакіна із села Журавичі Ківерцівського району, «я сама собі заздрю, що маю такого хорошого чоловіка». Нагадаю, що ця жінка, овдовівши, вийшла заміж за своє перше кохання.

…а як же душа, емоції — ​їх теж замінить штучний інтелект?

Якось зацікавилася в інтернеті публікацією з приводу того, як проходитиме доба людини через двадцять років. Цей прогноз спеціалісти змоделювали на основі книги президента Miсrosoft Бреда Сміта і віцепрезидента компанії, яка займається розробкою штучного інтелекту, Гаррі Шума.

А буде так: людина спить, а штучний інтелект вивчає її розклад на наступний день і роздає команди всім розумним домашнім пристроям: кип’ятить воду у чайнику, включає кавоварку… Поки господар працює, цей помічник вивчає стан його здоров’я, вимірює всі найважливіші показники. Якщо є відхилення від норми — ​сам дає раду або з’єднує з лікарем для консультації…

Не знаю, як ви, а я б не хотіла жити в оточенні, по суті, людей-роботів. Тож доводиться порадіти, що застала ще інший світ, в якому є прагматизм (як без нього?), але є й романтика, на хвилі якої хочеться побачити схід чи захід сонця, походити босоніж по траві, послухати, як шкрябає по підвіконнику дощ.  

Хотілося б сказати, що це фантастика, коли б не те, чим став для нас буквально за останню чверть століття інтернет, якби ми не бачили той «полон», в який взяли і малих, і старих гаджети. Не так давно це теж було з розряду фантастики. А сьогодні без вай-фаю молодь, зокрема, почувається немовби відрізаною від цивілізованого світу. Та й мені, в такому поважному віці, якщо відверто, уже не комфортно без фейсбука, вайбера. Але коли подумаю, що, як прогнозують, через двадцять (ну нехай і через 50) років за людей думатиме і діятиме штучний інтелект, то мимоволі постає питання: а як же душа, емоції — ​їх теж замінить цей надрозумний помічник?

Сьогодні ми радіємо і плачемо, сумуємо і веселимося, захоплюємося і розчаровуємося, любимо і ненавидимо… Невже ця гама почуттів теж стане чимось застарілим? Не знаю, як ви, а я б не хотіла жити в оточенні, по суті, людей-роботів. Тож доводиться порадіти, що застала ще інший світ, в якому є прагматизм (як без нього?), але є й романтика, на хвилі якої хочеться побачити схід чи захід сонця, походити босоніж по траві, послухати, як шкрябає по підвіконнику дощ. І, нарешті, є «найбільша розкіш — ​розкіш людського спілкування», як казав Антуан де Сент-Екзюпері — ​автор найдобрішої казки «Маленький принц».

…спогадом про країну, якої нема

Минулого четверга було 7 листопада. Звичайний робочий день. А мені пригадалося, що колись цього числа ми відзначали свято, яке називалося Жовтневим, як і революція (чи переворот). Ця назва закріпилася за старим стилем.

Того дня всі йшли на демонстрацію. Явка була обов’язковою. А потім, не знаю, як хто, а ми з чоловіком і дітьми відправлялися в своє Любче в Рожищенському районі. Два вихідних (святкували ж 7 і 8 листопада) були дуже доречними для людей, які наїздами ще й городи обробляли. На полі в цю пору вже все попорано. А от капусту скришити і заквасити на зиму — ​якраз підходящий час. Цим і займалися…

Я б злукавила, коли б сказала, що в 1970-х роках, які називали брежнєвським «застоєм», ми думали, а тим більше були переконані, що зовсім скоро Радянського Союзу не стане. А ось чи ностальгую за країною, якої нема? Знову ж таки не покривлю душею, коли скажу, що ні. Якщо і є якась болісна туга, то вона за тими літами, де залишилася молодість, а з нею — ​студентські роки, заміжжя і народження дітей, радісні моменти їх дорослішання. Одне слово, те, що називається Життям.

Минулого четверга було 7 листопада. Звичайний робочий день.  

До речі, щодо СРСР — ​країни, яка з’явилася на карті світу у 1917 році, то ще школяркою не раз ставила собі питання: чому нам подають історію так, ніби все добре й прогресивне почалося лише після Жовтневої революції? Ніби до цього був якийсь льодовиковий період. Пригадую, у студентські роки як комсорг групи одержала 10-денну путівку в Ленінград — ​«колиску революції». Ходила вулицями міста на Неві, залами Ермітажу — ​другого за величиною у світі музею, де зібрано образотворче і декоративно-прикладне мистецтво, Зимового палацу… Бачила неперевершені творіння і розуміла, що зовсім не «льодовиковий період» був до 1917 року. Люди жили, дарували світові безсмертні шедеври, якими нащадки й сьогодні захоплюються.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.