Моя «шестикутна» сімейка.
Сімейні фото. Колонка Оксани Коваленко
— Мамо, а де я?! Куди я пішов? Я що — в садочку? Чому ви мене не взяли?! — мій малий хлопчик ніяк не може збагнути, чому його нема на сімейній світлині. — Ти будеш на наступній, — заспокоюю його, усміхаючись з того, як відчувають світ діти: він мусить обертатися навколо них
На Різдво та Великдень у мене є традиція розглядати родинний альбом. Люблю дивитися на молодих «чорно-білих» прадіда з прабабусею, на «весільних» батьків, на свою «6-кутну» сімейку. Фотографії багато можуть розповісти. Чому, наприклад, до тата горнеться одна дитина, а до мами — інша, чому стали саме в такому порядку і чому хтось на кожній світлині мало усміхнений та опиняється збоку, а інший постійно світиться від щастя. Іноді фотодзеркало нам покаже те, що не встигаємо помітити у щоденні.
А скільки всього можна почерпнути за родинним столом! Чому хтось з дітей вимагає свого голосніше за інших? (Буває, що маленька людина так поводиться, коли їй не вистачає уваги й обіймів…) Чому діти, наприклад, братові спокійніші за сестриних і не вимагають постійного прислуговування, хоча за віком приблизно однакові. Хто любимчик, а хто через це страждає і злиться? З нинішніми можливостями смартфонів фіксувати чи не кожну мить підстав для виправлення помилок є предостатньо.
Для підлітка власний образ в очах рідних значить дуже багато. Сприйняття себе формується через їхнє бачення й оцінки.
Ще кілька слів про фотокоментарі. Пригадую, прислухалася малою, як дорослі оцінюють нові світлини: так глибоко вражало ніби звичайне «ну що за посмішка набік», страшенно не подобалися і вихваляння фотогенічного молодшого брата. «Ліпше б розглядали мовчки», — думала я собі. Для підлітка власний образ в очах рідних значить дуже багато. Сприйняття себе формується через їхнє бачення й оцінки… У зв’язку з цим досвідом моя донька мені завжди гарна — на кожному знімку по-своєму особлива. Вона це чує. Правда, у сімейному альбомі її фото їй цікавіші за світлини предків, але трапляється, що ми «зачіпляємося» за прабабусину блузку, переходимо до дідуся, який замість букета на побачення приносив хлібину, і я бачу, як моя дитина пильніше вдивляється у красиву жінку, котрої вже не застала на цьому світі. Саме за це я люблю фотосвіт — за шанс здобути додаткові бусинки зв’язку в родинному намисті…
Святкові вихідні багатогранні. Додатковий час на сім’ю — це цінність, яку багато хто вловив і вчиться про неї дбати. …Згадую прабабусині канапу й лаву обіч столу — комфортності їм явно бракувало, але їхній «плюс» — у цільності. При тому, що всі потребують свого простору, бути разом, слухати одне одного, десь і пристосовуватися, навіть передавати хліб — це направду більше, аніж здається на перший погляд. Буває, ми відкриваємо це завдяки оку фотокамери.
У новому році з повагою і любов’ю запрошую вас, дорогі читачі, ділитися своїми різдвяними традиціями. Наші адреси — [email protected] або ж [email protected], а поштова — є в газеті.
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
