Під ялинку Бог подарував… дитинку - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.52 € 27.20
Під ялинку  Бог  подарував…  дитинку

Маленька «східнячка» Настуня Василюк знає про своє волинське коріння.

Фото Галини ПОХИЛОЇ.

Під ялинку Бог подарував… дитинку

То була малесенька дівчинка, поява якої для всіх виявилася несподіванкою. Вона осиротіла ще до свого народження. Жінка, яка дала їй життя, не чула, як голосно і розпачливо плакала донечка, бо вже не дихала. Про батька нічого не було відомо. Стан здоров’я новонародженої викликав у лікарів тривогу. Але ця трагічна історія мала щасливе продовження. До Різдва у сирітки знайшлася мама…

Стояла в хаті не колиска…

У селі Вигуричі, що на Волині, довго не могли оговтатися від страшної новини: від ускладнення грипу раптово померла молода, міцна й енергійна Оксана Василюк, яка таємно від усіх носила під серцем дитину. Вагітність свою жінка приховувала, бо не була заміжньою. Казала людям, що розповніла, а теплий зимовий одяг робить фігуру огрядною. Торгувала в обласному центрі на ринку, вдома у селі сама хазяйнувала, бо з рідних у хаті залишилися тільки стара бабуся та дядько–інвалід. Коли відчула симптоми грипу, сподівалася, що організм переборе недугу. «Швидку» викликали вже тоді, як жінка була на порозі смерті.

У районній лікарні пацієнтку почали обстежувати і зрозуміли, що боротися потрібно не за одне життя, а за два. Термін вагітності не давав можливості зволікати, хвору відправили у пологовий будинок. Вона вже не могла дихати, тож її підключили до апарату штучної вентиляції легень. Лікарі робили все, що могли, однак убивчий «свинячий грип» не залишив жінці шансу вижити. А от дитина, яка з’явилася на світ у результаті кесаревого розтину, боролася з усіх сил.

На другий день після похорону Оксани в осиротілій хаті під старими ялинами у селі Вигуричі тривала сімейна рада. 80–літня бабуся Василючка, оплакуючи внучку, оплакувала і свою долю, бо на той час довелось їй поховати чоловіка, двох дочок і двох онучок. Лила сльози, довідавшись про неждану новонароджену правнучку: хто ж її вигодує, виховає, як нікого з близьких нема? І першою, кого згадала у той момент старенька, була онука Галя Похила з Нікополя.

— Вона сама малесенькою втратила рідну матір. Приїхала тоді дочка з дітьми в гості до мене, назбирали грибів, насмажили. Ними й отруїлися. Тільки Галя й вижила. Тепер вона вже доросла. Може б, взяла Оксанину дитину? Проте адреси ми Галиної не маємо і номера телефону не знаємо, — бідкалася вбита горем жінка.

У сумній сільській оселі, звідки недавно винесли домовину, не було місця для колиски. Сусіди і родичі співчували, але як зарадити біді, не знали. А лікарі не спішили з обнадійливими прогнозами про те, що життю і здоров’ю маляти нічого не загрожує. Ще в материнському лоні воно зазнало токсичного впливу грипу, що виявився особливо небезпечним для вагітних. Разом із матір’ю дитина переживала важкі передсмертні муки, то ж з’явилася на світ дуже ослабленою.

Публікуючи цю історію у газеті «Волинь», ми намагалися застерегти людей від ускладнень грипу, аби вони береглися, не зволікали з лікуванням. А ще десь у глибині душі сподівалися, що наше всеукраїнське видання допоможе відшукати новонародженій дівчинці маму…

Знайшла Настуню не в капусті, а в газеті

Більше місяця дитину виходжували в обласній дитячій лікарні. Доля сирітки схвилювала читачів «Волині», люди телефонували, цікавились її здоров’ям, а дехто навіть хотів удочерити немовля.

Навідувалися до дитини і далекі родичі. Найбільше вболівала за дівчинку дружина отця Петра з Цумані.

— Ми раді були б взяти її до себе. У нашому домі дівчинка знайшла б і любов, і турботу, і родинне тепло, — розповідала матушка Світлана, обмовившись, що вже й довідки для комісії почала збирати.

Але тут дзвінок із Нікополя: «Обов’язково приїду за маленькою!». Для 30–річної Галини Похилої це було доленосне рішення.

Щороку на Миколая ми передаємо маленькій землячці гостинця, а Галина надсилає нам фотографії Настуні. З усього видно, що дитина росте в любові, добрі, достатку.

— Того дня ми з друзями святкували у ресторані мій ювілей. Увечері повернулися додому, а сусід каже, що нас розшукували якісь люди з сусіднього міста. Виявилося, їхні родичі прочитали у газеті історію про смерть Оксани і попросили знайти мене у Нікополі. І вони це зробили, не пошкодували часу, за що я їм щиро дякую. Тієї ночі не могла заснути, а вранці відразу побігла консультуватися, які документи потрібні для того, щоб забрати дитину, — згадувала Галина.

Жінку не зупинило те, що у маленької були проблеми зі здоров’ям, вона потребувала постійного нагляду лікарів, тривалої реабілітації. Перед Новим роком привезла дівчинку в Нікополь, прийнявши її як найбільший різдвяний дарунок.

— Ви вже вибачайте, що не дала знати, як забирала дитину з лікарні в Луцьку. Грип, зима, хотілося швидше дістатися додому. Викупила в поїзді купе, щоб ніхто зі сторонніх не заважав. Назвала донечку Анастасією. Спасибі волинським медикам, які врятували їй життя, — дякувала 10 років тому по телефону Галина.

З того часу й підтримуємо зв’язок із мамою редакційної «похресниці». Жінка, до речі, розмовляє гарною українською мовою, має власний будинок і невеличкий город, на якому вирощує фрукти й овочі для Настуні. Вона ніколи не скаржилася на життя, не нарікала на безсонні ночі, тривоги й клопоти, навпаки, завжди дякувала газеті, яка подарувала їй донечку. Щороку на Миколая ми передаємо маленькій землячці гостинця, а Галина надсилає нам фотографії Настуні. З усього видно, що дитина росте в любові, добрі, достатку.

— Довелося докласти багато зусиль, щоб у Насті не було неврологічних проблем. А от у кардіолога ще стоїмо на обліку. За характером доня непосидюча, і за книжки сідає не дуже охоче. Каже, що буде пташницею, як я. Але то важка праця — доглядати 100 тисяч курей. Я все віддам, аби Настя мала вищу освіту і гарну спеціальність, — ділилася далекосяжними планами Галина Похила.

У листопаді 2019–го дівчинці виповнилося 10 років. Хвалилася, що ходить у спортивну школу «на легку атлетику», відвідує гурток сучасного танцю, і що мама взяла на роботі відпустку, аби свята провести разом. Настуня знає, що народилася на Волині, любить переглядати ті номери нашого часопису, де вміщені її фото. Галина не робить секрету, що не є рідною мамою дівчинки, жартує, що всі знаходять дітей у капусті, а вона знайшла донечку в газеті. Зізнається:

— Настуня — найдорожче, що у мене є. Але ховати правду і жити в страху, що хтось інший повідомить її малій, я не хочу. Кажу, що сам Бог подарував мені під ялинку… дитинку.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.