Її нагородили за вміння уявою перетинати кордони. Ольга Токарчук своїм письмом показує, як можна перетинати ще й світоглядні кордони-обмеження.
Нобелівська лауреатка з літератури Ольга Токарчук: «Я знаю, як буде «розпрягати коней», але не знаю, як сказати «помити руки»»
Я «відкрила» для себе цю жінку нещодавно, коли, слухаючи про вручення «Нобеля», почула таке милозвучне прізвище. Українка?! Ні, полька. Але з нашим корінням! Їй 57 літ. Має напрочуд гострий розум і вміє просто писати про глибоке. Я вже не можу відірватися від її «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Одночасно на одному з польських сайтів вичитала неймовірну річ: не всі поляки горді з того, що Ольга Токарчук (на фото) отримала найвище визнання
У Стокгольмі вміють мудрувати — їй дали премію за «уяву оповідачки, яка з енциклопедичною пристрастю представляє перетин кордонів як форму життя». Ольга справді «поселяє» своїх героїв у маленькі села, на територію пограниччя, але потрохи їхніми ж вчинками й міркуваннями «піднімає» книжно-справжніх людей над кордонами — географічними, культурними, світоглядними…
Письменниця — донька вчителів народного університету. Свій хист пояснює начитаністю (почала з 5 років) і спостережливістю (сприяла перша робота психологом): «Як психоаналітик я багато розмовляла з людьми і слухала їх. Тоді зрозуміла, що життєва історія кожної людини може стати романом».
В інтерв’ю одному з українських видань письменниця розповіла, що знає про свою родину менше, ніж хотілося б: «Моя бабця Ольга Токарчук була українкою, дід — поляком, після війни родина розпорошилася: частина лишилась тут, інша замешкала у Польщі, а ще частина — у Франції… І тут, у Львові, маю родину, недалеко від Збаража. А взагалі Токарчуки походять з Токів біля Тернополя…Інша бабця мала прізвище Козович».
Дідуся й бабусі, які могли б підживити у дівчинки українські гени, рано не стало. А от її тато ревно плекав своє походження. Ольга Токарчук ділиться: «Зараз навіть маємо вдома «Кобзар», хоч я не вмію добре читати українською. Що нам залишилося з сестрою — це знання пісень… Але словниковий запас у нас трохи смішний. Я, наприклад, знаю, як буде «розпрягати коней», але не знаю, як сказати «помити руки».
Про наболіле — стосунки поляків і українців — вона має особисту історію. Неохоче якось розповіла, що, за переказом предків, частину рідні замордували упівці, хоча в мережі її обзивають «бандерівською куркою». Притім Ольга — за приязне майбутнє: «На жаль, з українцями не було такого діалогу, як із німцями. Все раптом відкрилося, і люди почали про це говорити. Думаю, українцям і полякам врешті треба всістися разом, налити по чарці горілки і поговорити про все від початку і до кінця».
Письменниця каже, що з віком зрозуміла: література — це політична справа…
Мірилом справжнього письменства, як на мене, є мужність говорити важку правду. Це як з нашою Ліною Костенко… От уявіть собі, що полячка Ольга Токарчук підняла тему погромів євреїв поляками під час окупації. Через це на її Нобелівську нагороду деякі поляки дивляться косо. Газета «Wiadomosci» написала, що навіть у дні вручення Нобелівки праві медіа не змогли стриматися від негативних коментарів. Писали: «Незважаючи на успіх письменниці, пам’ятаймо про ці скандальні слова Токарчук: поляки — то «рабовласники» і «вбивці євреїв».
Ольга Токарчук же каже, що з віком зрозуміла: література — це політична справа… У тому розумінні, що все є політикою. Морально-етична проблематика є щоденною політикою. Політикою є те, що ми їмо, у що вдягаємось і як виховуємо своїх дітей. (Ольга, до речі, — у Партії зелених.)
У своїй промові з нагоди вручення Нобелівської премії письменниця дуже психологічно описала наш сучасний інформаційний процес із серіалами, селфі, силою соцмереж… Звела все до того, що будь-яка історія кожного з нас, яку ми тчемо у спільному світовому полотні своїм життям, ставатиме важливою тоді, коли будемо вдумливо ставитися до себе і подій навколо.
Цікаві факти:
l Пані Токарчук є автором 8 романів та двох збірок оповідань. Добра частина її творів перекладена українською. Серед них і нагороджені Міжнародною Букерівською премією «Бігуни».
l Найсвіжіший твір «Книги Якова» за сюжетом починається з України 1752 року (з Рогатина), потім переводить читача в Чехію, а насамкінець — у Німеччину. Дійові особи — поляки, євреї та українці.
За матеріалами bbc.com, chasipodii.net, litakcent.com, wiadomosci.gazeta.pl, gk-press.if.ua, unian.ua.
